Державний стабфонд (sovereign wealth fund, ГСФ) є державним інвестиційним фондом, що належить державі і складається з фінансових активів, таких як акції, облігації, майно, дорогоцінні метали, або інші фінансові інструменти. ДСФи існували в тому чи іншому вигляді протягом багатьох десятиліть, вони різко збільшилися чисельно з 2000 року. Деякі з них утримуються виключно центральними банками, які накопичують грошові кошти під час управління національною банківською системою. Фонди такого типу, як правило, мають найбільший вплив на економіку і фінанси. Інші ГСФи це просто заощадження держави, які інвестуються різними юридичними особами.
Під час глобальної фінансової кризи в 2008 році, кілька американських і європейських фінансових установ уникали банкрутства, приймаючи інвестиції з ГСФ китайського уряду і різних арабських королівств. Це багато говорить про розвиток країн третього світу, так само як і про те, кого конкретно буде “робити хвилі” в нові часи.
У цій новій главі економічної історії рушійні сили глобалізації, які працювали останні п’ятдесят років, більше не відіграватимуть свої домінуючі ролі. Процес перерозподілу грошей і влади у світі в бік від Сполучених Штатів і Європи до багатих на ресурси країн і країн, які швидко проходять етап індустріалізації в Азії, йшов повним ходом протягом багатьох років після терористичних атак 11 вересня, коли Китай, Росія, Близький Схід, та інші економіки, що розвиваються, почали накопичувати величезні запаси готівки, оскільки глобалізація дала відповідний поштовх, коли ціни на нафту, природний газ та іншу сировину злетіли.
Державні стабфонди отримали в останні роки глобальний вплив на міжнародні ринки. Вони інвестували в низку фінансових компаній Волл-стріт, таких як Citigroup, Morgan Stanley, і колишній Merrill Lynch, коли ці компанії потребували вливання готівки внаслідок втрат, що виникли на початку іпотечної кризи в січні 2008 року. Величезні збитки, які принесла криза наприкінці 2008 року, тільки прискорювали процес перетворення.
Багаті інвестиційні фонди, що належать державі, Китаю, Сінгапуру, Абу-Дабі, і Кувейту керують активами майже на $4 трильйони, і вони і сьогодні, і в доступному для огляду майбутньому отримали доступ до Волл-стріт і головних лондонських і європейських торгових майданчиків. Саме вони значною мірою створюють великі хвилі (див. рисунок 1-5).
Більшість ГСФ-ів усе ще проводять обережну політику, озираючись на події в недавньому минулому. Наприклад, Інвестиційна корпорація Китаю інвестувала $3 мільярди в первинне публічне розміщення акцій компанії Blackstone Group у червні 2008, а до того, $5 мільярдів у Morgan Stanley у грудні 2007. В обох випадках це призвело до великих втрат протягом місяців після інвестицій. Крім того, падіння цін на нафту скоротило потік готівкових коштів у ці фонди.
Але час може бути на боці ГСФ-ів. З довгостроковими прогнозами з приводу серйозної рецесії в Сполучених Штатах і Європі, що триває і в 2010 році; американські та європейські акції стають дешевшають щомісяця, а американські та європейські заперечення покупцям з Азії, Росії, і Близького Сходу стають також дедалі слабшими. У той час як світ відчуває глобальну рецесію, грошові вливання з цих регіонів, що допомагають стабілізувати Західні економіки, будуть вітатися.
Велика частина турбулентності, яка в кінцевому рахунку є результатом інвестицій ГСФ у ці ринки, може виникати з прихованих почуттів націоналізму і протекціонізму. До того, як Захід почав простягати руки в жестах привітності, просячи гроші у ГСФ, щоб допомогти стабілізувати їхні хиткі фінансові ринки, був широко поширений скептицизм як у США, так і в багатьох європейських урядах. Прикладом тому можуть бути події 2006 року, коли американський уряд відхилив запропоновані інвестиції в кілька головних американських морських портів з боку Dubai Ports World.
І цинізм продовжував існувати, породжуючи велику кількість заяв, зроблених у середині 2008 року американськими законодавцями та аналітиками конгресу, які заявляли, що нерегульовані операції ДСФів та інших спекулянтів сприяли драматичному коливанню цін на нафту останніми місяцями, і що масивні інвестиційні пули, якими управляють іноземні уряди, є тепер найбільшими спекулянтами Сполучених Штатів у торгівлі нафтою та іншими товарами першої необхідності, такими як зерно та бавовна. Потім, наприкінці 2008 року, президент Франції Ніколя Саркозі заявив на зустрічі європейських лідерів, що Європа повинна мати свій власний ДСФ, щоб викуповувати частки в компаніях, уражених глобальною фінансовою кризою, та захищати їх від “хижаків”, підтверджуючи свою попередню обіцянку захистити безневинні французькі (та інші європейські) компанії від “надзвичайно агресивних” ДСФ.
Приховані страхи перед неймовірно багатими і непрозорими національними стаб. фондами неминуче піділлють олії у вогонь протекціоністських почуттів, коли минатимуть фінансово нестабільні часи. Посилення цього страху живитиметься вродженим презирством, яке існує у багатьох людей на Заході щодо олігархічного і державного капіталізму, обидва з яких поширені на багатьох ринках, що розвиваються, з найбільшими ГСФ-ами.
Зрештою, за допомогою поглинань та інвестицій, які проводитимуть ГСФ-и в США, Європі та інших Західних економіках, роль держави (часто недемократичної) у світовій економіці швидко зростатиме, і це неминуче призводитиме до зворотної реакції з боку Західних урядів і компаній, створюючи нові джерела турбулентності та хаосу, в яких муситимуть існувати компанії.