Корупція – “виразка” суспільства. Те, що існує дуже давно, але те, що заважає жити людям саме зараз. Найцікавіше в корупції – це те, що вона є не проблемою, а її симптомом. Боротьба з корупцією як з явищем не позбавляє суспільство причин її виникнення, а покарання ) за корупцію не виправляє створені нею проблеми.
Є будинок в історичному центрі Праги. Він виступає за “Червону лінію”. Будинок будувався за лісами і високим парканом. Коли він був побудований і всі побачили, що він виступає за “червону лінію”, виправляти щось було вже пізно. Але правитель знайшов документ, що дозволяє будівництво, і просто повісив того чиновника, який підписав дозвіл. Прямо на тому будинку. Чиновника повісили, але будинок залишився стояти і його не знесли. Вісельник, що бовтався, мав попередити інших чиновників дотримуватися закону. Чи перестали вони брати на лапу? Ні. Вони просто перестали залишати наслідки своєї діяльності.
Корупцію слід також розглядати, як гру. Є ризик і є передбачувана вигода. Що вищий ризик, то вищі ставки гри, але підвищення ризику (посилення покарання або збільшення частоти арештів) не веде до припинення гри. Воно веде тільки до підвищення ставок. Як і боротьба з наркотиками веде, як правило, до зростання ціни на них.
Також варто розуміти, що організація боротьби з корупцією провокує втягнення в корупцію самих борців і вибудовування корупційних пірамід, що закінчуються, у найгірших випадках, верхівкою влади, якщо така не є в юридичному сенсі господарем підконтрольної території.
Table of Contents
Призначені чиновники
Тепер подивимося, коли саме виникла або змогла виникнути корупція. Корупція властива найманому чиновництву. Керівник, який не є найманим чиновником, не має інтересу в корупції. Він отримуватиме свій дохід навпаки, від чесного та прозорого ведення справ (податки для королів або акціонераний прибуток для капіталістів), і корупція, в першу чергу, грабуватиме його. Саме тому корупція не була властива феодалам як правлячому класу. Чи поставлений найманий чиновник сеньйором (королем або ще ким-небудь), чи обраний з народу, – він повинен якось виправдовувати своє існування, або в термінах сучасної економіки “створювати додаткову вартість”.
Якщо чиновника поставлено королем або вищим за нього чиновником, то він узагалі не залежить від людей, якими його поставлено керувати, і чиї проблеми його поставлено розв’язувати – він від них відчужений. Його “додаткова вартість” створюється в контролі ввіреного простору і підвищенні податкових надходжень. У такій ситуації він робитиме все, щоб отримати собі додатковий дохід, і корупція тут має і може процвітати, не замикаючись, щоправда, на верхівку влади, оскільки верхівка в корупції не зацікавлена і, що також важливо, володіє необмеженим репресивним апаратом. Таким чином, завдання корупціонера – брати, але не настільки багато, щоб інформація про його хабарництво потрапила на самий-самий верх. На великих підконтрольних територіях, де від короля до дрібного чиновника існувала ціла ієрархічна драбина інших чиновників, корупція процвітала і не могла не процвітати.
Вибрані чиновники
А якщо чиновника поставили люди? Якщо в країні працює виборча система і люди самі собі обирають керівника, старосту, адміністратора чи ще когось. Звідки там виникає корупція? Це питання найцікавіше, тому що феодальні відносини в нас уже давно в минулому і чиновники в нас нібито виборні або ставленики обраних.
Щоб зрозуміти джерело проблеми, потрібно заглибитися в саму глибину. І ми йдемо. Беремо громаду, що складається з, скажімо, 10 осіб. Для того, щоб управляти якимось акумульованим ресурсом, потрібен якийсь представник громади, який діятиме в її інтересах. Скажімо, у громади є побудована нею дорога і потрібен сторож, який збирає мито з тих, хто проїжджає.
Яка буде доля цього сторожа, якщо хоч хтось у громаді дізнається про те, що сторож пропускає всіх за гроші, але частину цих грошей привласнює, або що він пропускає купців і бере з них мито, менше за реальну вартість провезення? Цього сторожа, як мінімум, моментально замінять, а як максимум – лінчують і всі гроші заберуть.
Подібна практика існує і зараз, коли, скажімо, батьки школярів обирають голову батьківського комітету, який збирає гроші з батьків і закуповує необхідне класу (шафки, екскурсії, зошити тощо). Найменша підозра в небезупередженості і все – такого голову одразу ж змінюють.
Виходить, що додаткова вартість виборного чиновника полягає в наданні громаді адміністративних або диспетчерських послуг. Чиновник ефективніше за натовп керує акумульованим або спільним ресурсом на благо громади. Чиновник організовує збір думки громади з того чи іншого приводу, і чиновник же реалізовує вказівки громади.
Практика виборів найдостойніших людей у владу і була першим кроком організації влади. Стародавня Греція і Стародавній Рим – класичні приклади такої організації. Але в нас є діалектика і принцип кількісно-якісного переходу. Громада з 10 осіб – не громада з 1000 осіб. Зібрати думку десятка набагато легше, ніж думку тисячі. До того ж, якщо серед 10 осіб можна знайти консенсус щодо найдостойнішого, то серед 1000 – уже ні.
Тоді приходить до реалізації ідея виборів, причому а) на певний фіксований термін і б) більшістю голосів, але не консенсусом і не “переважною більшістю”. За такої системи зникає поняття “миттєвої заміни”. Також за такої системи зникає поняття підозри в нечесності. Якщо підозрюєш – твоя справа, проголосуєш “проти”. Усе організовано.
І ось на цьому етапі знову відбувається відчуження чиновника від громади, якій він має служити. По-перше, він має повноваження, видані йому на термін і які в нього важко відібрати за законами, написаними самою ж громадою; по-друге, вага голосу окремого члена громади розмита і несуттєва. Конкретну людину можна і образити, і “нахилити”, і знехтувати її інтересами заради “інтересів громади”. Наприклад, у сучасному суспільстві, 1 депутат місцевої ради представляє інтереси десь 10 000 домогосподарств. Хтось проти? Нехай засуне своє проти собі в папку. Залишається ще 9 999 сімей.
Відчуження
Виходить, що теоретично, виборний чиновник може сильно образити половину електорату і злегка винагородити другу половину. На наступних виборах за нього проголосує 50% людей, а його дружина додасть ще один голос. А сам чиновник житиме з маржі, з різниці між грошовим еквівалентом “образи” і грошовим еквівалентом “нагороди”. Цікаво, що на наступний термін він може дуже сильно образити других, але зовсім не ображати перших, уже раніше ображених. Перші відчують “покращення” і проголосують за чиновника, а думка других уже не суттєва. На третьому колі… ну, ви зрозуміли. Також варто розуміти саму ущербність ідеї альтернативних виборів. Вибори рано чи пізно перетворюються не на процедуру призначення чиновника, а на процедуру легітимізації чиновником узурпованої ним влади.
Також, якщо в його руках перебувають засоби масової інформації та пропаганда, то можна ображати всіх. Тільки одних трохи сильніше, а інших трохи слабкіше, розповідаючи по телевізору, що “іншим ще гірше”. І що страшно – адже сеньйора, який володіє землею, на якій розгулявся чиновник, не існує.
При цьому вже не має значення, наживається чиновник за рахунок банального хабарництва чи за рахунок того, що “сидить на вентилі”. Це все – корупція. І джерело її – відчуження народу від обраної ним влади.
Ретроспектива рішень
Коли народ подивився на те, які неподобства кояться, для боротьби з корупцією їм було запропоновано три рішення:
- Вибирати або запрошувати з-за кордону най-най гідніших і давати їм абсолютну владу.
- Обирати чиновників довічно і мотивувати “бонусами”, щоб чиновник, викритий у корупції, втрачав усі привілеї раз і назавжди.
- Карати не тільки хабарників, а й хабародавців.
Щодо пункту 1. Людство перейшло від демократії до монархії, і це злегка виправило ситуацію. При цьому ми пам’ятаємо, що чиновник, призначений згори, відчужений від народу вже відразу, за визначенням.
Щодо пункту 2. Ця практика працює й досі, наприклад у багатьох країнах суддя – довічна посада. Але це не рятує. Людина, яка потрапляє в “систему”, просто не може бути чистою на руку. Таке явище, як кругова порука, просто змусить її грати “за правилами” або валити із системи.
Щодо пункту 3. Виникає неприємна ситуація, коли хабарник, який вважає, що йому недоплатили, отримує ще один важіль шантажу жертви. До того ж, це знову-таки, захід, адресований до симптому, а не до причини. І, як зрозуміло, корупція – це не тільки хабарі, а саме утилізація ресурсу, що виникає з наданих чиновнику на певний час повноважень з управління чужими активами.
Причина, корінь корупції – у відчуженні чиновника від людей, яким він створює “додану вартість”, а відчуження виникає тому, що вкрай складно організувати велику масу людей на ухвалення щоденних рішень з того чи іншого питання. Це просто нереально. Мало людей компетентні в питанні. Мало людей взагалі братимуть участь або вважатимуть те чи інше питання для себе важливим. Перманентний референдум дорогий і неефективний настільки, що суспільство готове “платити” корупцією за те, щоб його уникнути.
Нові можливості
Разом з тим, настає чарівне XXI століття і виявляється, що змусити 1000 людей зробити якусь дурницю, яку називають терміном “флеш-моб”, дуже легко. У нас з’явилися технології, які можуть і персоніфікувати відповідальність кожного за те чи інше рішення, і зібрати думку людей, і спрямувати їхню активність у потрібному напрямку. То що, держава – флеш-моб?
Зрозуміло – ні, але ідея нічого собі. Ось – більш детальний концепт, ще не втілений. Треба тільки подумати, що робити з пасивною частиною населення, яка готова повірити авторитету, але не думати самостійно. Також треба уявити собі систему, в якій делегати не будуть “терміновими”, а миттєво відкликатимуться, а їхня робота буде повністю прозорою та аналізованою кожним, і, зокрема, людьми, які знаються на темі та здатні висловитися по суті. І найголовніше – треба зрозуміти, для чого, власне, потрібна держава.
Якщо відійти від поняття “апарату насильства” – а для цього вона вже точно не потрібна простим людям – то виявляється, що чи не єдиною функцією всієї армії бюрократів є збирання податків та їх розподіл. І щоб зрозуміти, як може працювати система без держави, уявімо собі знову вирішення проблем рівня громади. Скажімо, ЖЕК або кондомініум.
Адміністрація ЖЕКу або менджмент кондомініуму вирішує такі питання: Збір грошей з мешканців і спрямування їх на прості речі – побілити під’їзд, оплатити консьєржа, розподілити охочих користуватися загальним кортом або паркінгом, придбати нові ворота на двір або полагодити вуличний ліхтар. Також до функцій менеджменту може входити багато іншого, що він не збирається брати на себе: замовити спільний для всіх шкільний автобус, організувати доставку молока, провести жирний інтернет-канал.
Саме “нехарактерні” для ЖЕКу функції покажуть нам, як чинити. Як чинять зараз люди? Вони довго домовляються і скидаються грошима, а потім доручають комусь одному адмініструвати “проект”. (Мало того, якщо ми говоримо про інтернет і нові технології, то вже існують проєкти, об’єднані одним терміном: Crowd Funding). Після цього варто врахувати внесок кожного і, якщо це, скажімо, спільний корт чи басейн, то й розділити прибуток, отриманий від здачі ресурсу “назовні”. Також, потрібно буде корт або басейн розділити на всіх, щоб кожен зміг ним користуватися, забронювавши заздалегідь. Практично, варто поглянути на збір платежів не як на хабар, якого слід уникати, а як на співучасть, до якої варто прагнути.
Підсумок
Дуже легко уявити собі систему, схожу на соціальну мережу, але з функцією організації спільного використання і придбання ресурсів. (опис проєкту мережі можна знайти тут) Мережа з дошками оголошень, кармами (репутаційними оцінками, які користувачі виставляють один одному), торговельним майданчиком для торговців ресурсами, з організацією груп за принципом об’єднання навколо ресурсу, який хочеться придбати або експлуатувати. Тоді й буде видно, хто за що і кому заплатив, а не просто “квартплата”. Тоді цю систему можна масштабувати до рівня району, міста і країни. Адже все питання – в організації спільнот: від політичної партії до концесії на будівництво нової лікарні, спільнот, організованих навколо спільного використання ресурсу або спільних внесків на якусь справу. Тобто, не варто починати якийсь “національний проєкт електронної держави”. Почати варто з паркінгу чи гаража. Із ТЗ на програмне забезпечення.
Раз ми вирішили головну проблему, то торкнемося і другорядних:
а) Пасивність частини громади, “миттєвість” повноважень і некомпетентність більшості. Адже правда: ось на столі лежать два проєкти шляхопроводу. За який платити? І чи платити за шляхопровід узагалі, чи краще побудувати лінію електрички? А може, потрібен дитячий садок? Це питання вирішується дуже просто. Воно, за великим рахунком, уже вирішене. У Корпорації Lloyds’s. А ось, як цей підхід можна застосувати для управління державою.
б) Прозорість дій чиновника. По-перше, сама система, описана вище, не залишає чиновнику місця для зловживань. Чиновник перетворюється на найнятого громадою адміністратора того чи іншого проєкту. Рівень його репутації (карма) дасть йому змогу зберегти свою роботу й надалі. А якщо йому не довірятимуть, то просто не доручать новий проєкт. Разом з тим, розвиток інформаційних технологій позбавляє корупцію ще одного базису. Ми всі рухаємося до суспільства, де все буде враховано. Усі рухи людей, усі транзакції, усе майно, яке в них є. Дисконтних карт і камер спостереження менше не стає. Гроші стрімко йдуть у реєстровану і протокольовану безготівкову форму. Скоро, зовсім скоро, не можна буде ні продати крадене, ні вкрасти, ні отримати хабар або скористатися ним. Протиріччя в тому, що володіти доступом до цих даних будуть не всі. Це протиріччя повинне якось вирішитися. Тоді і настане реконізм.