Що таке любов? У стародавніх греків було кілька слів, що позначають ” любов”. Це і любов-ерос (секс), і любов-агапе (жертовна), і любов-людос (гра). Однак, для любові є дуже гарне і пряме визначення: відчуття того, що твоє благополуччя залежить від благополуччя іншої людини. Подумайте про це визначення і ви зрозумієте, що таки так, це і є точне визначення любові. Ми, читаючи Євангеліє, зовсім не усвідомлюємо, що саме мав на увазі Ісус Христос, коли говорив про любов до ближнього. Елтон Джон взагалі припустив, що Ісус – гей. Нам бачиться, що Ісус Христос закликав буквально любити всіх оточуючих – як ми любимо, скажімо, своїх дітей або батьків. Це здається безглуздим. Зрозуміло, це безглуздо. Для нас любов, про яку говорив Христос, виглядає якоюсь абстракцією. Але це не здавалося безглуздим на початку ери. Це було дуже нове твердження, по-справжньому революційне. І ми не бачимо серйозного сенсу в цьому заклику (навіть дуже віруючі люди не схожі на тих, хто любить усіх довкола) лише тільки тому, що ми вже живемо з цим. Ми вже живемо в суспільстві, в якому норма, очікувана поведінка оточуючих – те, що люди розуміють свою залежність від інших, відповідно до цього банального визначення любові. І саме завдяки пропаганді ось такої любові взагалі можливе наше суспільство. Ось, на доказ цього, проста ілюстрація: Правила дорожнього руху.
Як ви думаєте, чому люди не їздять на червоне світло (ну, крім моральних виродків)? Та просто тому, що вони розуміють, що якщо всі їздитимуть на червоне, то їм же самим від цього буде гірше. Тому що вони розуміють, що їздою на червоне вони роблять гірше іншим, а отже, і собі (почуття залежності свого благополуччя від благополуччя оточуючих).
Можна подумати, що дотримання ПДР вимушене. Водії та пішоходи підкоряються законам і побоюються штрафів. Ще можна подумати, що люди просто бояться за себе і піклуються тільки про свою безпеку. Але, спробуйте відкотитися на кілька сотень років назад. Ми не змогли б пояснити кріпосному селянину суть правил дорожнього руху [1]. Він би не розумів, чому люди мають добровільно зупинятися на червоне світло і підозрював би, що завжди будуть ідіоти, які б на червоне їздили та влаштовували ДТП. Він зміг би припустити шлагбауми з охороною на кожному в’їзді на перехрестя, які фінансують, до того ж, самі водії, у вигляді мита. Але він ніколи б не зміг собі уявити, що переважна більшість людей, без понукання, без загрози бути тут же четвертованими, зупиняються на червоний сигнал світлофора і покірно чекають, коли зміниться сигнал.
Чому люди, у своїй більшості, не порушують законів [2], кашляють у кулак, не плямкають, випорожнюються тільки у відведених місцях [3], використовують смітники, прибирають за собою місця пікніків у лісі [4], будують високі труби для димоходів [5] тощо? Усе через те саме почуття любові, яке стало нормою моралі й має “відливатися в граніті” (с) ще в дитячі роки. У суспільстві дуже мало людей, які своїм розумом здатні дійти до власної персональної зацікавленості в реалізації суспільних інтересів. Це складніше, ніж “не вкради” або “не вбий”. Зараз складніше.
А 2000 років тому було взагалі неймовірно; і “не вкради” було такою ж “вищою математикою” моралі, як зараз “любити ближнього”. І це “не вкради” вбивали в мозок, а не роз’яснювали, чому не варто красти. Кримінальний кодекс не може описати всі можливі варіанти крадіжки. Не варто лукавити, називаючи “первісне накопичення капіталу” чесним бізнесом лише тільки тому, що немає такої статті або ти не попався. У наш час все-таки варто вбивати в мозок любов.
З філософського погляду в будь-якій релігії багато “проколів”, але якщо ось так подивитися, її критично важлива функція, яка визначила взагалі устрій нашого суспільства і серйозний прогрес європейської цивілізації, – мораль, яка дала змогу заощадити дуже багато ресурсів і раціонально обійтися наявними. Мораль про те, що суспільні інтереси важливіші за особисті [6] тільки тому, що ти особисто отримуєш назад усе те, що віддаєш суспільству. Ми не випорожнюємося на вулиці. Ми шануємо ПДР, ми маємо фінансові інститути, засновані виключно на довірі, починаючи від паперових грошей [7] і закінчуючи пенсійним забезпеченням, ми готові підкорятися начальнику [8], на відміну від римських рабів, не тому, що в нього батіг, а тому, що це суспільно [9] вигідно, і так далі.
______________________
- Зрозуміло, людина готова відмовитися від деяких своїх прав і свобод в обмін на очевидні або раціоналізовані бонуси. Якщо людина не готова відмовитися, значить просто бонуси не очевидні або не раціоналізовані (як описано нижче). Долученість до культури частково полягає в обізнаності про наявні або передбачувані бонуси. У середньовічного селянина такої обізнаності нема. Водночас варто розуміти, що людям ще властиво раціоналізувати, коли “очевидний бонус” з’являється сам по собі, з повітря, будучи просто виправданням жертви. Тобто, коли людина жертвує чимось для суспільства заради якогось передбачуваного бонусу, вона пояснюватиме сама собі користь цієї жертви і собі також. Таким чином, сам факт жертви нестиме елемент задоволення. Таке пояснення або самораціоналізація – суть механізму забезпечення щастя . Людина не хоче виглядати сама для себе нерозумною або ошуканою і тому знаходитиме для себе виправдання жертви. Ми любимо зовсім не тих, хто зробив нам щось хороше. Ми любимо тих, кому зробили щось добре ми самі. І чим більше хорошого ми зробили, тим більше хочемо зробити ще. Це психологічний закон. ” (В.Пєлєвін, Empire V) Як “шліфування” самораціоналізації жертви виступає когнітивне спотворення, що описується, як “ ефект влипання “, коли сумарна жертва за умов відкладеності бонусів “ціниться” у мозку жертвуючого більше, ніж переваги відмовитися від подальших жертв. Наприклад, характерним інструментом, який утримує людину в трудовому колективі, може бути затримка з виплатою заробітної плати. Людина розуміє, що якщо звільниться, то не отримає боргу. Водночас він продовжує працювати безкоштовно, незважаючи на те, що його обманюють. Детальніше про формування зв’язку людини та суспільства тут .
- Можна подумати, що закони дедалі менше і менше порушують лише тому, що зростає рівень життя і, для виживання, немає необхідності їх порушувати. Однак навіть найбідніша громада не страждає від патологічної взаємної злочинності її членів відносно один одного. Громада, як утворення, що гарантує певний рівень колективної безпеки, просто розпадеться, якщо в ній буде нормальним красти або вбивати. Характерно, що навіть злочинні соціуми не заохочують злодійство серед своїх.
- Нам здається така поведінка зрозумілою, проте це насамперед досягнення культури, а не просто дотримання санітарних норм. Наприклад в Індії і зараз не вважається ганебним випорожнюватися на вулиці або на очах у оточуючих.
- Ми бачимо сміття в лісі, яке залишило переважну меншість відпочиваючих. Таких менше ніж 5%. Але їх вистачає, щоб ми могли бачити ліс брудним. Це свідчить, що ідея прийняття до уваги інтересів ближнього ще остаточно закріпилася у свідомості.
- ↑ Зрозуміло, труби для димоходів потрібні, насамперед, для забезпечення тяги. Однак, трубу завжди роблять вище за рівень дахів у даній місцевості, а промислові труби електростанцій і заводів будують так, щоб дим встигав розсіюватися в атмосфері до того, як потрапляв у легені людей.
- При цьому, релігія часто не говорить про те, що потрібно докладати свої зусилля для інших. Той самий Старий Заповіт формулює свої заповіді, як “вхідний квиток до раю”, тобто обіцяє особисті блага в оплату суспільно заохочуваної поведінки. Так простіше і зрозуміліше для більшості людей. Чому релігії заохочують суспільно корисну поведінку? Можливо тому, що ми не здатні спостерігати релігії, які такого не роблять. Суспільства, де не існувало табу на опортунізм у його крайньому вияві (вбивати, красти тощо), просто не витримали конкуренції з більш мобілізованими суспільствами з розвиненою системою довіри та очікувань поведінки членів суспільства, що ґрунтуються на відповідній культурі.
- Реалізація паперовими грошовими знаками своїх функцій (засіб обігу, міра вартості, засіб заощадження), як платіжного засобу можлива тільки за дотримання низки умов, а саме, а) загальної допустимості та б) законності їх, як платіжного засобу. “…однак не варто переоцінювати можливості держави. Факт широкої прийнятності паперової готівки набагато важливіший для додання цим листкам паперу функцій грошей, ніж державний декрет про визнання їх законним платіжним засобом” (К.Р. Мкааоннелл, С.Л. Брю, “Економікс”, 13-те видання).
- Розглядаючи причини підпорядкування начальнику найманого робітника, слід одразу відволіктися від думки, що робітник просто отримує гроші за те, що підпорядковується начальнику. Існує рівноважний ринок праці, де робітникові платять однаково кілька можливих альтернативних начальників. І, якщо бажання заробити грошей веде людину до ідеї найманої праці, то воно не веде людину до роботи саме на конкретного боса в конкретній компанії. Тут уже працюють інші, не грошові чинники. Це називається мотивація, суть якої, знову-таки, в усвідомленні, як начальником так і виконавцями спільності своїх цілей.
- Погляд на суспільство, як на набір індивідів, де кожен переслідує свої корисливі цілі, справедливий тільки в першому наближенні. Суспільство – сутність, що існує практично незалежно від конкретного індивіда, який до нього входить. Особливо це характерно для великих (латентних) груп і, хоч як парадоксально, тому, що кожен член групи, діючи раціонально, не схильний докладати зусиль для досягнення суспільних цілей. Так, існує ідеалізоване поняття “суспільний договір”. Так, кожен член суспільства входить у суспільство і дає щось суспільству лише тому, що йому здається або насправді суспільство щось дає йому натомість, водночас сам розум і мова, якою ми думаємо свої думки, є суспільним здобутком, і виходить, що ми так чи інакше мислимо не своїми думками, а думками суспільства, в якому перебуваємо. Також дещо складніше, ніж посилання на “суспільний договір”, описуються тоталітарні структури та будь-які політичні й державні системи.