Кожна соціальна революція була спровокована зміною в продуктивних силах. І річ не в тому, що зароджувався новий клас багатіїв, а в тому, що науково-технічний прогрес давав змогу виробляти продовольство дедалі меншою кількістю рук, а отже, суспільство могло дозволити собі спочатку класи, не зайняті у виробництві продовольства (ремісники), а потім класи, не зайняті у виробництві взагалі (армія, аристократія, духівництво).
Капіталізм, що прийшов на зміну феодалізму, з його механізмом доданої вартості та принципом експлуатації капіталу просто дозволив суспільству роздобути ще один прошарок, що не працює, завдяки економії людських ресурсів не тільки у сфері виробництва продовольства, а й у промисловості.
Сучасне суспільство зовсім не можна назвати “чистим” капіталізмом. Це “регульований” капіталізм. Начебто і добре, проте тут спливає цікаве питання: хто регулює? У підсумку ми доходимо до розуміння, що сучасний лад від капіталізму відрізняє наявність ще одного правлячого класу, що стоїть над капіталістами – клас чиновництва.
Тут і далі під словом “чиновник” ми матимемо на увазі не тільки державних службовців, а й найманий менеджмент корпорацій. Чиновники існували давно, проте саме зараз їхня суто виконавча функція перетворилася на експлуатаційну. У силах чиновників закривати і відкривати підприємства, перерозподіляти матеріальні блага, отримувати ексклюзивний доступ до ресурсів і бути головним бенефіціаром будь-якої корупційної системи. Існують вони тому, що суспільство зараз здатне прогодувати ще більше ротів, які нічого не роблять. Чиновники, користуючись владою, закріплюють свої права і привілеї, керують чужим майном, пишуть закони, явно не проти себе, і навіть передають своє класове становище у спадок. Чи може син заступника міністра стати міністром? Ні, бо в міністра є свій син.
Хто дає гроші чиновникам і хто утримує їхній апарат? Капіталісти, акціонери (нібито господарі) та інші люди. Яким чином? Від спонсорування політичних партій, через мега-бонуси менеджменту корпорацій, сплату податків, давання банальних хабарів і не-банальних хабарів, які можна назвати над-корупцією.
Хто залежить від чиновників? Усі. Нікому не варто сваритися з цим класом. Від кого залежать самі чиновники? Ні від кого. Усі ознаки правлячого класу в наявності.
Ви читаєте цей текст українською мовою і намагаєтеся застосувати зроблені тут висновки до екс-СРСР. (В інших мовних версіях стоїть країна-господар мови) Однак, така система присутня скрізь і, тим паче, в країнах з розвиненим корпоративним капіталом. Ніколи раніше якийсь помічник якогось мера якогось містечка не володів стількома повноваженнями, привілеями і реальною владою, як зараз.
Подивіться, кому належать найдорожчі автомобілі, хто літає на бізнес-джетах, хто має привілеї, закріплені законом або статутними документами корпорацій, і ви все чітко побачите.
Висновок із цієї статті такий: У нас існує новий суспільний лад, знання про який ретельно охороняються правлячим класом, тому що правлячий клас тепер не просто паразитує на суспільстві, а й керує наукою та освітою. Цей правлячий клас зосередив у своїх руках владу, яка і не снилася попереднім правителям.
Вони керують армією, поліцією, фіскальною системою, грошима, фінансами і навіть кожною конкретною людиною. Цей лад почав зароджуватися з появою перших тоталітарних режимів на кшталт “соціалізму” чи нацизму, коли саме державний апарат ставав біля керма суспільства.
Однак зараз у стані цього суспільного ладу перебуває будь-яке розвинене суспільство. Настав час придумати назву цьому ладу, щоб далі посилатися на конкретне ім’я. Назвемо його Інформізмом. До речі, у правлячого класу вже є навіть ім’я, більш компактне, ніж “бюрократична еліта”. Правлячий клас можна назвати нетократією .