У травневому номері журналу “Навколо Світу” було опубліковано статтю Олександра Сергєєва. Доступною для всіх вона стане з серпня 2010, однак, мені здалося, що суть цієї статті дуже буде цікава моїм читачам. Я її публікую тут тому, що посилаюся на неї в інших публікаціях.
Хоча для мільйонів людей інформація – основний об’єкт професійної діяльності, майже ні в кого немає ясного розуміння, що ж це таке. Широко поширені й зовсім хибні уявлення, в основі більшості яких помилкове переконання, що повідомлення містять у собі інформацію, а інформація містить у собі смисли.
Кажуть, ми живемо (або ось-ось станемо жити) в інформаційному суспільстві, де з усіх ресурсів найголовнішим є інформація. Але не намагайтеся з’ясувати за словниками та енциклопедіями, що це таке. У кращому разі вас заплутають, у гіршому – дезінформують. Одні джерела водять по колу: інформація – це відомості, відомості – це знання, знання – це інформація. Інші лякають: визначень цього терміна багато, вони складні й суперечливі. Треті одразу заглиблюються в математичні нетрі. Тож залишимо поки що осторонь визначення і спробуємо розібратися з властивостями інформації на прикладах.
Суть справи:
- Інформація – філософська категорія, що пов’язує поняття сигналу і смислу. Вона рівною мірою годиться для опису процесів в об’єктивному матеріальному світі і в суб’єктивному внутрішньому світі людини.
- Інформація – не субстанція, вона не міститься в повідомленнях або записах. Передача інформації – лише зручний спосіб опису причинно-наслідкових зв’язків між корельованими, тобто такими, що мають внутрішню схожість, системами.
- Створення добре корельованих систем, здатних на передбачувану і корисну поведінку у відповідь на подавані сигнали, – магістральний шлях розвитку інформаційних технологій.
Сержант командує – взвод біжить. Елементарно? Але давайте простежимо весь ланцюжок подій. Він починається з образу взводу, що біжить, у свідомості сержанта. Образ подумки вбирається в словесну формулу наказу. Словам відповідають електричні імпульси, які нервовими волокнами надходять до м’язів і запускають там складні біохімічні процеси, що приводять у рух голосові зв’язки. Вібруючи в потоці повітря, що виходить із легень, вони створюють звукові хвилі, які проникають у вушні отвори солдатів і добираються до заповненого рідиною равлика внутрішнього вуха.
Тут кожен обертон сержантського голосу приводить у рух волоски налаштованих на відповідну частоту клітин так званого кортієвого органу. Коливання волосків створюють біоелектричні потенціали, які, посилюючись, перетворюються на нервові імпульси, що йдуть у слуховий центр мозку.
Отриманий сигнал зіставляється з відомими зразками – звучанням знайомих солдату слів. Впізнавши в них команду і вирішивши підкоритися, свідомість солдата шле нові сигнали, цього разу м’язам опорно-рухового апарату. І ось уже сонячне світло, відбиваючись від рухомих солдатських тіл, потрапляє в око сержанта, формує плями на його сітківці і збуджує світлочутливі клітини.
Їхні нервові імпульси спрямовуються в зоровий центр мозку, де свідомість розпізнає образ солдатів, що біжать, і зіставляє з вихідним образом, який послужив початком усього ланцюжка. Є відповідність – команду виконано, немає – продовження триває.
Цей опис лише здається невиправдано докладним. Насправді кожен згаданий у ньому процес можна розкласти на безліч кроків. А деякі етапи – такі як формування словесної команди і розпізнавання образів – настільки складні, що для них досі немає навіть приблизного наукового опису.
Немає сумнівів, що сержант передав солдатам свого взводу інформацію і натомість отримав від них нехай і безсловесну, але повноцінну інформаційну відповідь. Зверніть увагу: найцікавіше, що в усьому цьому викладі нам ніде не знадобилося говорити про інформацію. Вона ніби безслідно розчинилася у фізичних деталях процесів. Можна запитати: та чи існує вона взагалі?
НЕ ОБ’ЄКТИВНА НЕ СУБСТАНЦІЯ
Найчастіша помилка в розумінні природи інформації – уявляти її субстанцією, подібною до речовини або енергії, але тільки такою, що міститься в повідомленнях. Ми звикли говорити про збір, передачу і зберігання інформації так, немов ідеться про якусь корисну копалину на кшталт золота. Скачування файлу з Інтернету так схоже на заливання бензину в бак автомобіля. Однак, на відміну від золота або бензину, інформація запросто дублюється, ніколи не витрачається під час використання, але при цьому легко і безслідно знищується. “Добропорядні” субстанції так себе не поводять.
Мало того, при уважному розгляді виявляється, що повідомлення самі по собі взагалі ніякої інформації не містять. Туристам, які бували в Болгарії, відомі характерні непорозуміння з жестикуляцією. Болгарський жест “ні” – кивання головою – відповідає російському “так”, а мотання головою з боку в бік для болгар – знак згоди. Комічними бувають ситуації, коли гостинні місцеві жителі намагаються кивати “по-російськи”, а гості з поваги до господарів – “по-болгарськи”. Ті й інші періодично помиляються, і нікому вже незрозуміло, який із жестів що означає. Тож, коли болгарський митник запитає вас про наявність у багажі заборонених товарів, постарайтеся утриматися від жестикуляції.
Часто-густо подібні непорозуміння зустрічаються в комп’ютерній техніці, де будь-які дані кодуються двійковими числами. За значенням окремого числа не можна визначити, що і як ним було закодовано. Про це треба повідомляти окремо в так званих метаданих. Помилка в них може спотворити інформацію до невпізнання. Досвідченим користувачам Інтернету, наприклад, добре знайоме слово “бНОПНЯ”. Воно утворюється зі слова “Вопрос”, якщо під час написання використовується одна кодова таблиця (Windows-1251), а під час читання – інша (КОИ8-R), де російським буквам зіставлені інші номери.
Виходить, що саме по собі повідомлення, чи то слово, жест або число, не несе інформації. Вона з’являється лише тоді, коли повідомлення сприйнято і певним чином інтерпретовано. Цей несподіваний висновок насилу вкладається в голові і начебто суперечить повсякденному досвіду.
Непорозуміння виникає через змішування трьох зовсім різних понять: сигналу, інформації та сенсу. Сигнал – це будь-який вплив, який передається від однієї фізичної системи до іншої. Інформація – це зміни, що сталися під впливом сигналу в системі-одержувачі.
Інформація – це не річ, яку можна помацати. Це ефемерні зміни у вас самих, що трапляються під дією сигналів.
А сенс – це оцінка, яку дає інформації мисляча істота, що володіє свідомістю і волею. Інформація не міститься в сигналі, але під його впливом виникає в одержувача. Від стану і здібностей одержувача вона залежить чи не більше, ніж від самого сигналу. Аналогічно і зі змістом: він не міститься в інформації, а створюється тим, хто її оцінює.
Поповнимо взвод нашого сержанта, зарахувавши до нього дикуна, генерала, робота з диктофоном у голові, полохливу ворону і письмовий стіл, і подивимося, як вони зреагують на команду “Бігом – марш!”. У письмовому столі від голосу сержанта виникнуть слабкі звукові коливання, але вони одразу згаснуть, і жодної інформації стіл не сприйме. Робот запише команду в mp3-файл, і в його пам’яті відбудуться зміни. Але сенсу їм робот надати не зможе, на це здатні тільки його господарі. А ось ворона не тільки отримає інформацію (у неї збудиться слуховий центр), але, будучи живою істотою зі свідомістю і волею, осмислить її відповідно до свого рівня “стройової підготовки” – злякається і полетить. І буде абсолютно правий. Дикун, не знаючи мови, слів не зрозуміє, але запам’ятає звучання і, бачачи реакцію інших солдатів, почне навчатися. Нарешті, генерал хоча все і зрозуміє, але не побіжить, розсудивши, що не зобов’язаний підкорятися сержанту. Виходить, одна команда, один сигнал, породжує у різних одержувачів різну інформацію, не кажучи вже про смисли.
Отже, сигнал – це фізичний процес, що протікає в середовищі між джерелом і приймачем: електричний імпульс у нервовому волокні, біохімічні реакції в м’язових клітинах, звукові хвилі… Сигнал передається від точки до точки відповідно до законів фізики. І процес цей протікає об’єктивно, тобто для всіх однаково.
Інша річ – сенс. Він створюється людиною й існує тільки в суб’єктивному внутрішньому світі свідомості, про природу якого наука мало що може сказати. Припускають, що кожному стану свідомості відповідає певний стан мозку. Але навіть якщо це так, безпосередньо, особистісно ми сприймаємо не свій мозок, а саме стани свідомості – настрої, бажання, ідеї. Саме вони мають для нас цінність і сенс. Але світ наших смислів суто індивідуальний. Єдиний спосіб поділитися ними – перетворити їх на сигнали, сподіваючись, що вони викличуть резонанс, тобто інформацію, у чиїйсь душі й будуть правильно зрозумілі (осмислені).
Зовнішній світ речей і внутрішній світ ідей надійно ізольовані один від одного. Фізичні сигнали не проникають у безтілесний світ ідей, образів і смислів, а образи суб’єктивного світу не можуть залишати свідомість, хоч би як цього хотілося матеріалістам та езотерикам. Але зміни трапляються в обох світах, і універсальним посередником між світами об’єктивного і суб’єктивного слугує інформація. Зміна сигналу світлофора – інформація для водіїв, що змушує їх змінити спосіб дій на перехресті. Але сама ця зміна – не річ, яку можна схопити з криком: “Тримай її!” Адже вона “не існує”. У минулому її не було – рівно горів червоний сигнал. У теперішньому його немає – зараз настільки ж рівно горить зелений. Але якщо інформація – це зміна, що трапилася в системі, то що ж таке її зберігання, передача й обробка? Хіба можна зберігати зміни (а не тільки їхні сліди)? А передавати їх або обробляти? У буквальному сенсі – ні. Але одна зміна може викликати іншу і так по ланцюжку.
Якщо на початку і наприкінці ланцюжка зберігається деяка схожість змін, то можна сказати, що вони передаються, як, наприклад, у випадку хвилі, що біжить, – найпростішого з можливих сигналів. Строго кажучи, слід було називати цей процес передачею сигналу, але в побуті закріпилося формулювання “передача інформації” (або “зберігання інформації”, якщо структура лише зберігається в часі, але не передається в просторі).
Однак якщо придивитися, біжать усі солдати трохи по-різному. Щоб домогтися від них чітко визначеного стилю рухів, як від бігунів-спортсменів, знадобилися б набагато довші і складніші інструкції. І все одно повної ідентичності рухів не домогтися, хіба що замінити солдатів серійними роботами.
Слова рідної мови освоюються в практиці спілкування, і їхнє значення конвенційно (тобто умовно) є предметом угоди. Де на райдужній спектральній смужці закінчується блакитний колір і починається зелений? Думки трохи різнитимуться. І справа не в індивідуальному сприйнятті кольору, а в різному розумінні слів “блакитний” і “зелений”. Звісно, між показаннями людей, які розмовляють російською, розкид буде невеликим. А ось американець цю межу помітно зрушить, оскільки в англомовній культурі слова blue і green мають дещо інші значення. До речі, це одна з причин, чому знання мов настільки важливе для розвитку особистості: кожна мова відкриває інший погляд на світ.
Але розбіжності в розумінні окремих слів – дрібниця порівняно з труднощами передання сенсу в складніших випадках. Книга без читача – це просто набір символів. Лише в момент сприйняття вони породжують інформацію в тому, хто знає мову. Потім свідомість будує думку, що відповідає прочитаній фразі, оцінює її й пов’язує з раніше накопиченим життєвим досвідом. А оскільки багаж цього досвіду в кожного свій, то й розуміння буде суто особистим. При цьому можуть народжуватися нові несподівані смисли, про які автор книги навіть і не думав.
Стосунки читача з книжкою ті самі, що в дитини з розмальовками або в музиканта з композиторськими нотами. Читач бере авторську форму і наповнює її власними смислами просто тому, що смисли не можна отримувати ззовні, їх можна тільки створювати самому. Ось чому помилкові, зокрема, спроби буквального прочитання великих священних книг. Адже при цьому ми зовсім не відтворюємо якісь споконвічні смисли, що містяться в них, а просто грубо нав’язуємо текстам найпримітивніше трактування, властиве поточному стану нашої мови.
І водночас для сприйняття будь-якої книги необхідна певна підготовка. Якщо її немає, то символи і форми не породять жодних смислів або, ще гірше, призведуть до появи хибних ідей. Щоб уникнути подібних викривлень, у науковій літературі використовуються терміни та математичні позначення, на освоєння яких доводиться витрачати роки. З їхньою допомогою вченим вдається впевнено розуміти один одного під час обговорення складних проблем, які повсякденною мовою просто невимовні.
Отже, для успішної інформаційної взаємодії абсолютно необхідно, щоб відправник і одержувач сигналу мали між собою багато спільного, тобто, як кажуть у науці, були корельованими системами. Лише в цьому випадку можна очікувати, що ледь вловимий фізичний вплив сигналу викличе адекватну реакцію. Ось чому письмена етрусків не дають нам майже ніякої інформації, адже ми втратили кореляцію з культурою “відправників”. Їхня мова не схожа на жодну з тих, що існують, і лише систему числівників і назви місяців вдалося відновити за надгробками – тим небагато чим, що ми маємо спільного. А ось єгипетську писемність вдалося зрозуміти після того, як Розеттський камінь “корелював” її з давньогрецькою культурою, що має продовження в сучасній.
Корельованість складних систем завжди говорить про певну спільність їхньої історії. Наприклад, у всіх країнах світу кішки в період спарювання кричать ночами і розуміють одна одну. Ця вроджена підготовленість пов’язана зі спільністю еволюції виду.
Інших інформаційних реакцій, наприклад розпізнавання небезпеки, тварини навчаються в місці проживання. Багато тварин піддаються дресируванню, тобто навчаються осмислено реагувати на умовні сигнали. Але ніхто, крім людини, не вміє використовувати штучні сигнали, довільно призначаючи їм сенс.
Напевно, на зорі людства сама можливість отримати від одноплемінника адекватну реакцію у відповідь на заздалегідь обумовлений вигаданий сигнал повинна була здаватися дивом. Чи не звідси знамените: “І слово було Бог”? Щоправда, людина могла керувати тільки родичами і деякими тваринами, а божественне слово мало силу і над відсталою матерією. Тому-то всякі чарівні змови і магічні заклинання не схвалювалися ревнивими богами монотеїстичних релігій. У них вбачався замах людини на божественні прерогативи.
Якщо створити помічників, які розуміють усі наші бажання, чи не стануть вони подібними до нас? Чи не отримають свідомість і внутрішній світ?
Але, як казав Артур Кларк, те, що для відсталої цивілізації магія, для високорозвиненої – технологія. І сьогодні сейф із голосовим введенням пароля дивує хіба що своєю ненадійністю – не потрібно відмички, вистачить запису хазяйського голосу. Створення добре корельованих систем, здатних на передбачувану і корисну поведінку у відповідь на подані сигнали, – це і є магістральний шлях розвитку інформаційних технологій.
І головна проблема на цьому шляху зовсім не в тому, щоб змусити технічну систему підкорятися, а в тому, щоб зробити її реакцію корисною. Але для цього треба досконально розібратися в наших власних цінностях і смислах, тобто зрозуміти самих себе.
На закуску. Інформаційні міфи.
Інформація – звичне і водночас непросте поняття. Ось чому навколо нього виріс вал непорозумінь і міфів.
Часто духовні явища зводять до інформаційних. Але духовний світ будується навколо проблем добра і зла, цілей і засобів, а інформація позбавлена етичного та смислового навантаження. Протилежне непорозуміння – уявлення про матеріальність інформації. Фактично це повторення історії з теплородом. Але у XVIII столітті, до відкриття молекул і атомів, гіпотеза про існування теплової рідини була цілком науковою, а сьогодні вважати інформацію субстанцією можна тільки через непорозуміння.
У комерційних цілях роздутий міф про пам’ять води: нібито чиста вода зберігає інформацію про минулі впливи. Це дає змогу продавати структуровану, омагнічену та іншу заряджену воду, а також пристосування для стирання “поганої пам’яті” води. Дивовижних властивостей у води багато, але пам’ять до їх числа не належить, оскільки в рідкому стані в ній немає ніяких довгоживучих утворень. Однак гомеопати все одно пояснюють пам’яттю води дію своїх препаратів, які не містять лікарської речовини, а лише колись із нею стикалися. Перевірити цю пам’ять ніяк не можна, але їм вірять. Так само переконаність у тому, що свята вода, “запам’ятавши молитву”, набуває бактерицидних властивостей, не тільки ніяк не підтверджується наукою, а й може бути за деяких обставин небезпечною для здоров’я.
Безліч навколонаукових шахрайств пов’язано з терміном “енергоінформаційний обмін”. Сигнал завжди несе хоча б невелику енергію, тож формально будь-який фізичний вплив є енергоінформаційним. Але фізики цим терміном не користуються. Він зустрічається тільки в псевдонаукових роботах для “пояснення” різних паранормальних явищ – телепатії, яснобачення, наведення псування, спілкування з духами і зеленими чоловічками.
Щоб не попастися на обман, звертайте увагу на характерні ключові слова інформаційної міфології та псевдонауки: інформаційне поле (як природна сутність), заряди негативної (позитивної) інформації, еніоло-гія, інформаціологія, генетична пам’ять предків, інформаційно-енергетичне захворювання, інформаційна терапія тощо.