Озон

Два дні працювали, так.
Один із ресторанів відомої мережі. Стоїть у селі розміром на один такий ресторан. Сусіди скаржаться на запах їжі. Треба щось робити. Дві тонни листування чотирьох сторін: інженерів із ресторанної мережі, фірми, яка робила вентиляцію, фірми, яка володіє рішенням із прибирання запаху і менеджменту самого ресторану. Фотографії: труби зовні, труби всередині, дах із витяжною установкою, вид на будинок сусідів зі стрілочкою – ось, мовляв, вони. Креслення. Узгодження. Знайшли рішення.

  1. Потрібно поставити озонатор. Пристрій із генерації озону. Озон, змішуючись із витяжними газами, нейтралізує запахи і всі щасливі. Так-так, рішення існує. Не завжди на нього розщедрюються.
    2) Озонатор працює так: у нього надходить чисте повітря ззовні, повітря озонується, проходячи через спеціальні електроди-розрядники, озоноване чисте повітря змішується з повітрям від витяжок над фритюрницями й грилями і, доки воно йде витяжними каналами, озон, будучи дуже активним окиснювачем, нейтралізує запахи й частинки жиру.

Система вентиляції має вигляд двох великих рукавів, які обидва підбирають брудне повітря з лівого і правого краю кухні, виходять на дах, з’єднуються разом і через “трійник” йдуть до витяжного вентилятора. Лівий рукав іде над грилем. Правий – над фритюром і, заодно, над залом. Щоб озон встиг прореагувати, необхідно подовжити систему ще на 8 метрів, відповідно, перенісши витяжний вентилятор на даху подалі і проклавши по даху трубу цієї довжини.
Озонатор ставимо в стелю. До нього підводимо свіже повітря зі складу (заодно, склад вентилюємо), потім це свіже, вже озоноване повітря всмоктується лівим і правим рукавами в районі витяжок над грилем і фритюрницею, там змішується з брудним повітрям і йде нагору. Усе це працює від одного вентилятора на даху, так.

І все це знаходиться за 150 кілометрів від контори. Виїжджаємо о 5 ранку. Дві причини – щоб встигнути все зробити, поки ресторан зачинений, і щоб узагалі не надто в спеку на даху возитися.
Їдемо. Красота. Туман над соковитими зеленими луками, світанок. Мало машин. З даху ресторану відкривається вид на село. У сусідів, які скаржилися, галасує осел. Десь кукурікає півень. Вдалині чути гул або від автотраси, або від аеропорту.

Працюємо. Витяжку вимкнули, від’єднали й усю, її, 300-кілограмову, відтягли й зібрали електричну частину назад. Возимося всередині і зовні. Не встигаємо. Внизу в ресторані назріває бунт. Працюючі грилі та фритюрниці без витяжки роблять кухню влітку маленьким пеклом. Ні, ніхто не смажить. Але вони стоять увімкнені, бо розклад такий у них – вмикатися. Ми-то внизу все зробили і від спеки втекли. Попрацювали під стелею болгаркою, сполучною стрічкою, муфтами та іншою арматурою. Знайшли, до речі, багато рідкого масла у вентиляції. Знали б, болгарку б не вмикали. Усе це дуже навіть вибухонебезпечно. Сфотографували, щоб показати начальству. О пів на дванадцяту на дах до нас піднімається менеджер, увесь такий імпозантний, і мовою, яка нам рідніша й ближча та якою він володіє досконало, пояснює нам, що в нього внизу спека, а в ресторані клієнти і що вам, хлопці, варто якось щось зробити, щоб прям щас усе запрацювало.
Що робити. Підтягуємо вентустановку назад, на ще недороблений рукав на даху. Приєднуємо її. Вмикаємо. Внизу вже все готово було. Їдемо, щоб приїхати завтра. І вчасно поїхали. Сонечко вже стало припікати і я міг підгоріти. А в кофті якось не хотілося працювати.

Наступного дня виїжджаємо ще на годину раніше. Все-таки п’ятниця і хочеться додому раніше. І все та ж спека і все той же час. Місяць, світанок, осел, шпаки і півень вдалечині – все додається. Ах так, п’ята ранку і в ресторані нікого немає.

Ліземо на дах. Живимося подовжувачем від зовнішньої розетки. А вона є у кожного такого ресторану, що корисно знати, якщо раптом у вашої Tesla вночі сіли акумулятори. Беремо з даху бусика складну драбину, ліземо на дах. Як справжні грабіжники. Нагорі, до речі, сонячних батарей на 10 штук баксів, але про це ніхто не знає. І це не рахуючи всілякої дороговартісної кліматичної техніки. Збираємо все на даху. Повільно, акуратно. Ізолюємо шви.

Відкрився ресторан. Поки що тільки з чорного входу. Пішли вниз, починаємо доналаштовувати систему. Не працює. Брудне повітря засмоктується в озонатор, а так бути не повинно. Довго возимося, міряємо, балуємося клапанами, які так до речі врізали в систему. Не виходить. А все тому, що колектив розумних у листуванні знайшов рішення, але не врахував, що в будь-якому разі у двох витяжних рукавів буде різний тиск і повітря, через озонатор, буде перетікати або зліва направо, або справа наліво. Ініціативи не проявляємо. Наряд-замовлення є наряд-замовлення. Взагалі-то, все зрозуміло. Припливну частину озонатора треба забезпечити вентилятором, щоб він підпирав повітря в озонаторі й обидва вихідні канали з озонатора працювали завжди на вихід, незважаючи на різницю тисків між лівим і правим рукавами витяжки. Із цим і поїхали. Зате вдома були рано, закривши наряд. Але поїдемо ще раз – вентилятор ставити. Або якесь інше рішення реалізовувати, про яке головасті домовляться.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.