Один відомий ресторан швидкого обслуговування. Погано стала працювати витяжка. Пішли дивитися. Проєкт типовий, але старий. Ресторан будували років 35 тому. Улюблений матеріал – профнастил, відповідно. Вхід на дах… У пеклі є спеціальне місце для тих, хто придумує такі входи на дах. Немає сходів, люк вузький і вписаний куди довелося. Людині залишається сантиметрів 30-40, щоб протиснутися, а валіза з інструментами як? Вилізли. Дах не експлуатований. Там, де можна ходити, прокладені містки. Якщо залізти на такий місток, то можна побачити, як у себе на галявині засмагає дівчина топлес.
Вентиляційна установка – жива ілюстрація до гри Fallout. Раза в два більше ваги і зайвого заліза, ніж у таких самих, але новіших установок. Іржа, перекошені дверцята на щитку управління. Станина, не призначена для маневрів. Облущена фарба. Зупиняємо. Запускаємо. Все зрозуміло. Ремені приводу вентилятора розтягнуті і прослизають. Зупиняємо. Ок. Відкриваємо кришку, знімаємо ремені. Вал мотора з валом вентилятора з’єднаний двома ременями. А це не ремені, а такі тимчасові “затички” – збірний зі шматочків ремінь, який використають як вірменне рішення, підібравши на місці потрібну довжину. Мабуть, уже років 10 працюють і про них просто забули, забули, що вони – тимчасові. Знімаємо кілька ланок. Натягуємо один ремінь назад – вмикаємо. Усе працює.
Поїхали в магазин за ременями. Другий ремінь взяли як зразок. Магазин як магазин. Вітрини зі зразками, стелажі з товарами. Цінників ніде немає тільки. Береш що треба і кажеш на яку фірму рахунок виставити. Ну, підписавши папери, відповідно. Поміряли – купили. Приїжджаємо назад, а ремінь натягнути не виходить. Це ж не мотлох зі шматочків, який натягується без зусиль. Дивимося на конструкцію. Мотор зверху, вал вентилятора знизу. До речі, підшипник вала вентилятора вельми дивний – звичайний плоский підшипник, не сферичний. У корпусі. Без маслянки. І шумить так, що зрозуміло, що йому вже давно місце на звалищі. Але він вал усе ще тримає. Шумить, скрипить, але тримає. Про підшипник записали. Записали ще про те, що на з’єднувальній муфті між вентиляційним каналом і самою установкою багато дірок. Записали ще про те, що електричний щиток – зовсім нікуди не годиться. Є ще фронт робіт із цією установкою, так.
Мотор, який зверху, підвішений на чотирьох великих болтах із зубчастими шайбами. Отвори – овальні – щоб можна було мотор піднімати й опускати, натягуючи таким чином ремені. Для підйому й опускання мотора є, відповідно, ще 4 менші болти, які працюють як ерзац-домкрати. Вкручуєш цей болт – станина з мотором піднімається. Усе поржавіло. від слова зовсім. Але що робити? Щоб натягнути ремені треба опустити мотор. Щоб опустити мотор, треба викрутити опорні болти-домкрати і відкрутити болти, що утримують, – ті, що з шайбами. Крутимо-крутимо… не йде. Ну, зі стрибками на ключ, спреєм від равчини і WD-40 у нас вийшло послабити великі болти. А ось маленькі… один відкрутили. А другий… Ну, по-перше, на вулиці +31, а ми в робочому спецодязі та захисному взутті. Спочатку ключ перестав захоплювати головку болта. Потім, другий, затискний ключ перестав хапати болт і з’їв різьбу. Потім… А потім ми просто зірвали болт і у нас в руках опинилася його верхня частина, а нижня продовжувала стирчати зі станини мотора. Оу-кей… дриль, серія свердел, висвічуємо болт. Висвердлили. Опустили станину. Ремінь не сідає. Малуватий, усе-таки, виявився. Дзвонимо в магазин – більшого розміру немає… Значить ставимо назад старі ремені-заплатки і повертаємося потім.
Як ставимо? Їдемо в ще один магазин без цінників і купуємо болти. Приїжджаємо. Намагаємося вкрутити… Туго йдуть і явно різьблення з’їдається. Тааа-к. Ще раз у машину, знову в магазин. Купуємо мітчик. Повертаємося. Нарізаємо (оновлюємо) внутрішнє різьблення. Надягаємо старі ремені-заплатки. Закручуємо опорні болти. Ті, які нові. Вирівнюємо станину. Великі болти, що утримують, не чіпаємо – все одно завтра-післязавтра змінимо ремінь – тоді й закрутимо. Запускаємо установку і згортаємося. Ах так. Перекусити. У тилу ресторану, з видом на парковку, стоїть лавочка для персоналу. Сідаємо туди і їмо свою їжу, взяту з собою. Цікаво, яке враження ми створюємо для відвідувачів?