В одній мережі ресторанів порівняно швидкого харчування (не тієї, що ви подумали), напрочуд недбале ставлення до техніки. Уся техніка в них – чудова, у космос можна слати. Завжди продубльована, завжди сама розповість як їй погано. Але персонал у цих ресторанах мав на увазі все, що ця техніка розповідає і ґвалтує її до упору, навіть не думаючи викликати спеціально навчених людей. Машини для морозива вмирають залиті всередині себе морозивом. Ланцюгові печі примудряються порвати ланцюги, причому на обох, подрібнених, конвеєрах. Холодильниками перестають користуватися не тоді, коли вони перестають холодити, а тоді, коли від безвиході та за відсутності олії в контурі, яка, зрозуміло, вийшла назовні внаслідок тривалого витоку фреону, помирає компресор.
Установка з кондиціонування повітря. По-перше, їх дві і вони працюють незалежно одна від одної. Однієї, що працює на повну потужність, вистачає, щоб охолодити ресторан. У кожній з установок стоїть два компресори. Перший працює постійно, другий – на підхваті. В установках фреону залито по 9 кілограмів і вони можуть продовжувати холодити навіть з одним кілораммом фреону всередині. Думаю, інженери цих ресторанів розраховували з кофмортом годувати солдатів під час активних бойових дій і безпосереднього бомбардування самого закладу.
Так от, примудрилися довести до стану, коли одна установка десь дає текти і вже майже все витекло, а в другій полетів один компресор і не запускається другий. Приїхали.
Ну, план такий. Перша установка нехай поки що працює. Міняємо компресор на другий, запускаємо, а потім уже розбираємося з першою установкою. Роботи неабияк. Варто врахувати, що все господарство – на даху. На дах ведуть вертикальні сходи за типом “шведська стінка”. На вулиці тридцятник у затінку, а в списку речей, які потрібно затягнути на дах, є: валіза з інструментами, балон з азотом, вакуумний насос, компресор для відкачування фреону, балони для відкачуваного фреону, балони зі свіжим фреоном, киснево-ацитиленовий пальник, сам компресор, який – новий, ну й по дрібницях: шурупокрут, ваги, манометри, шланги, відро з водою. А ми – у робочих штанах, надійних таких. Можна б і в шортах, теж робочих, але в них на колінах не постоїш часто, особливо на розпеченому руберойді.
Міняємо компресор, заодно усуваємо течу в першій установці. Поки міняли компресор, виявилося, що в другій установці фреону теж майже немає. Хм, значить ще одне протікання. До танкістів прилетіла фея. Нагорі течі в першій установці не знайшли. Коли заштовхали азот у другу установку – не знайшли течі і в другій. А азот кудись іде. Поки шукали течу, він перестав іти. Підняли тиск знову – не йде. Ок, течі немає. Але, блін, зібрати, те що розібрали в пошуках течі, треба. І теплоізоляцію на труби повернути треба.
У першій установці пішли шукати течу внизу. А внизу… Я не знаю, який, блін, інженер придумав такий спосіб монтажу блоку з випарником на горищі ресторану, що випарник спирається на зібрану рамкову конструкцію, яка заважає своїми елементами відкрити саму установку. Мало того, частина гвинтів, які тримають бічну кришку, загорнуті знизу і недоступні принципово без лебідок і домкратів.
Якось дотягнулися до нутрощів, відігнувши кришку там, де змогли її відгвинтити. “Нюхаємо” декектором… дивно, нічого немає. Але пляму масла видно. Ще шукали, потім ще шукали, потім… загалом, я просто доклав серветку до місця, де найімовірніше є протікання, попередньо це місце знежиривши спеціальним спреєм, і почекав. Протікання знайшлося. Дуже маленький у дуже незвичайному місці. У торці труби колектора на випарнику кондиціонера. У самому центрі торця. Явно – мікротріщина з часів виготовлення установки. Фреон не витікає, оскільки в цьому місці утворюється застій масла і витікає тільки масло – тому витік просто так знайти і не можна було. Але як це ремонтувати – незрозуміло. Найімовірніше, доведеться виймати весь випарник і потім вже його лагодити. І це ще добре, що витік довелося шукати у верхній установці. До нижньої взагалі добиратися було не реально без домкратів і лебідки.
Лагодити не стали. Склали звіт. Починка цього витоку – реально день або два роботи. Нехай установка поки працює. Тим більше, що полагодивши на другій установці компресор, виявилося, що працювати вона відмовляється. Ну, звісно. Другий компресор, той, що резервний, теж же не хотів працювати. Що сталося? Тиць-миць, дзвінок у службу підтримки. Ага, згоріла керуюча плата. Взагалі-то це звичайна справа – компресор, вмираючи, прихоплює за собою на той світ і плату. Але плати у нас собою не було.
Усе закрили. Записали стан справ у наряд-замовлення. Прийшли, фактично, з тим самим, чим і пішли. З однією різницею – у другій установці компресор стоїть новий і місце витоку в першій установці відоме. Ах так, долили фреону в першу установку, щоб ще пожила деякий час.