За 30 хвилин їзди від міста є село. Стоїть на березі річки. Полів і садів немає. Навколо кущі, дерева ну і дамба вздовж річки. Вузька дорога під дамбою. На схилі дамби пасуться вівці. Усі біленькі, чистенькі, жалісливі. Трава зелена, соковита. Вівці насолоджуються життям.
Будинок, у якому треба замінити конденсатор у конденсаторі кондиціонера. Матрьошка. Будинок стоїть уздовж вулиці. Практично складений із приміщень, що стоять встик одне до одного, одна зі стін яких, власне, стіна ділянки. Цегляна стіна з черепицею зверху. Частина будинку має другий поверх, мансарду. Частина будинку – офіс. Потім іде веранда-вітальня, потім кухня, потім ще одна вітальня, але вже не з каміном, а з телевізором. Звідти проходи в підвал, нижню спальню і на мансарду.
З камінної вітальні, через вікна в підлогу і скляні двері видно галявину зі ставком, що закінчується тополями.
Стіни прикрашені віршами в рамках. Гуляють два коти. Явно родичі. Один із них дуже старий, бачить мало, шугається звуків і незатишно почувається в нашій присутності.
Будинок, обстановка, природа навколо, галявина зі ставком, містком і тополями, тиша – все дає таке дзвінке відчуття затишку, що хочеться все кинути і залишитися тут назавжди.
Дах. Вид на всю красу навколо, на мертвого, вже давно мертвого строкатого великого птаха і на поламаний кондиціонер. Часом здається, що єдиний звук, який чуєш, це звук трави, яку пережовують щелепи овечок.
Але є ще звуки. Самі вівці іноді бекають. Жаби в ставку квакають. Птахи співають. Листя на тополях шумить. По дамбі проїхав велосипедист. О, літак. Усвідомив, що немає взагалі шуму машин, та й звук літака був явно винятком. Сфотографував вид зверху.
Чинили. Кілька разів туди сюди бігали з даху і на дах, щоб вимикати і вмикати кондиціонер. Пройшов повз вівцю, простягнув руку. Вона шарахнулася: “Я вас не знаю, чоловіче!” Пішов далі. Вона мені вслід: “Бееееее”. І дивиться в очі. Так і не зрозуміла, чи варто було їй шарахатися.