У цьому ресторані вже майже все готово. Наша робота полягала в тому, щоб остаточно підключити, налагодити, завантажити нові прошивки, провести процедуру чищення, випробувати та запустити всю кухонну техніку. Ну ще там різні полички підвісити і пару стельових вентиляційних решіт поставити. Робота неспішна, добра. Бачиш, як ресторан вже майже набуває закінченого вигляду. На вулиці трактор рівняє землю для газону. Вже покладений асфальт і на тому розмічена парковка. Стоять вуличні меблі та оформлені клумби. В середині знімають перегородки між залом та кухнею – вони стояли, щоб столярна пилюка не летіла в кухню. Хтось меланхолійно підводить фарбою схематичні зображення людей на дверях в туалети. О, перемога здорового глузду над ілюзією гендерної рівності. Два жіночі туалети. Ура!
Ми морочимось з обладнанням, в основному це морозивниця та смузі-машина. Там багато роботи очікування, тому в цей же час запускаємо інші машини. З нами морочиться інженер з головної контори. Працюємо разом. Ще прийшов персонал кухні. Оглядається, щупає. Витратили на них пів години, пояснити, як працюють деякі установки. Приїхала ще пара людей з головної контори. Теж оглядаються. Нарешті, приїхав власник ресторану. На своєму Мазератті. Приїхав і одразу схопився за швабру – сміття прибирати. Потім бігав, збирав сміття – в основному порожні коробки, плівку-бульбашки, плівку від нержавійки тощо. Питав постійно – потрібна якась коробка чи ні.
Зіпсували кілька кілограмів їжі, випробовуючи обладнання. Картоплю не смажили, але олію прогріли. А от булочки, котлети, морозиво і смузі – так. Все налили в ємності та перевірили, як працює. Вже залишили ввімкненим. Так воно і буде стояти весь час ввімкненим, зупиняючись тільки для ремонтних робіт.