На роботу приїхав пізно. Треба було в школу зайти у справах доньки. Сонце вже встало і на полях валялися, очманілі від кількості жратви, корови. Жувати вони вже не могли.
Перший клієнт: Приватний будинок. Праворуч житлова частина, ліворуч – робота. Робота – лікарі. Тато й донька. Кілька кабінетів, усе біле, зрозуміло. Тече кондишн. Перевіряю – не тече. Ну, записав у наряді, що прополоскав злив. Ну я ж реально його водою полоскав, поки перевіряв, чи працює він.
Другий клієнт. Якийсь завод, який робить якісь великі металеві речі. Цехи. У цехах запах палаючого металу. Збирають якісь гігантські швелери, напевно для мостів. Але моя справа в офісі. Дійшов до офісу. Тече, кажуть. Розбираю. Душ із води. Предок забув усі гвинти прикрутити назад і піддон злетів у недозволений час. Прибрав воду. Почистив піддон. Шланг йде прямо з піддону. Ніде немає поплавкового вимикача. Лізу на дах, дивлюся на насос. Ага, ось і проблема – шланг, зроблений із прозорого пластику, на сонці зовсім помер і просто порвався навпіл. Треба б весь шланг замінити, але попередники зробили все якось не дуже ремонтнопридатним. Усе замуровано і заклеєно – ну, щоб дощ в офіс не лив. Якось з’єднав кінці на соплях. Так і записав, тільки більш шляхетними словами, у наряді. Подивився інші насоси. Один взагалі встановлено так, що шланг перетиснуто. Він, судячи з усього, жодного разу і не працював, напевно. Ага, точно, той кондишн вмикали рідко, ось вода вище рівня бака не встигала набратися. На насосі написано “не може працювати постійно” Знову шукаю поплавок. Нема. Хм. Виявляється, що насос вмикається за командою кондиціонера і працює весь час, поки працює кондиціонер. Неправильно. Але не моя справа. Усе склав, прибрався, дав на підпис наряд, привіт!
Третій клієнт. Ювелірна крамниця. Діаманти і таке інше. “Наші люди”. Але, виявилося, що текло в готелі сусідньому, хоча ейркон якраз від цієї крамниці. Поки чекав адміністратора готелю поспілкувався з цим крамарем і з його сусідом рідною мовою. Прийшла адміністраторка. Симпатична (всередині) дівчина років 30-35. Щебече, заманює в підвал. Підвал – привіт від Гаррі Поттера. Саме такий вигляд має мати підвал у єврейському кварталі під вулицею з ювелірними крамницями. Величезні старі павутиння з павуками, напівтемрява, вогкість, якісь труби, каналізація, стара цегляна кладка в промені налобного ліхтарика. О-па, новенький зовнішній блок Daikin. Хм, тут же і труба дренажу. Прямо на підлогу підвалу. Молодці… А потім запитують, “чому ж так нас не люблять”. Поставити собі ейркон, а дренаж – у підвал до сусіда. Причому води стільки було, що її реально вичерпували. А коли підставили відро, то щогодини відро міняли. Підвал-то старий і занедбаний, але на тому самому рівні розташований цілком собі експлуатований підвал, у якому в купу складено архів бухгалтерської документації. Я зрозумів, що треба робити – врізатися в дренаж іншого ейркону, який поставили за стінкою – в іншій крамниці, але в мене немає ні сифона, ні труб, ні перехідника з гофри на поліпропілен. Дівчина жваво цікавиться, лазить куди я лазив. Довелося і руку подавати, і за талію притримати. Романтика, блін. Вона зі мною до вантажівки пройшла, перевірила, чи точно немає у мене потрібних запчастин. Та якби й були – 6 вечора надворі – все одно не на одну годину робота.