Вступ

Вам ніколи не домогтися змін, борючись з наявною реальністю. Щоб змінити щось, слід вибудувати нову модель, яка зробить наявну модель непридатною

Річард Бакмінстер Фуллер

Геноми людини, шимпанзе і горили, за різними оцінками, збігаються на 97 – 99%[1]. При цьому генетичні відмінності між горилою і шимпанзе не призводять до глибоких відмінностей у соціальному устрої, інтелекті та культурі. А між людиною і вищими мавпами лежить прірва.

Слабке місце більшості утопій і анархічних рухів – у нерозумінні природи цієї прірви. Її можна порівняти з прірвою між різними операційними системами. На один і той самий комп’ютер можна встановити абсолютно несумісні між собою ОС, несхожі одна на одну так само сильно, як людське суспільство на стадо шимпанзе. Пропонуючи переписати з чистого аркуша весь “софт”, анархісти й утопісти переоцінюють роль “заліза”, покладаючись на такі речі, як співпраця, мораль або почуття справедливості так, начебто вони в готовому вигляді притаманні будь-якій людині від самого початку, а не прищеплені суспільством. Людське суспільство не може існувати без примусу в тій чи іншій формі. Навіть якщо людина поводиться свідомо й альтруїстично, в основі такої поведінки все одно лежить потужний апарат насильства. Щоб успішно оборонятися від агресивних сусідів і за нагоди самій урвати шматок смачніший, державі необхідна сильна армія. А сильна армія – це перевага в технологіях, підтримка народу і багатство. Ці речі неможливі без розвиненої науки, ефективної економіки, що не страждає від корупції та крадіжок, і максимально мобілізованого суспільства. А для цього потрібно мати діючу систему правосуддя, загальну освіту і спільні цінності та цілі. Ось і виходить, що прищеплюючи з дитинства високу моральність і громадянську свідомість, держава забезпечує свою економічну і військову перевагу. Школи утримують за рахунок податків, які збирають примусово. У разі потреби батьків змушують гуманно ставитися до дітей і давати їм освіту під загрозою позбавлення батьківських прав. Якщо сьогодні відмовитися від примусу, завтра виявиться, що прірва між людьми і шимпанзе не така вже й велика… З іншого боку, можна і потрібно досліджувати шляхи пом’якшення і гуманізації методів примусу, якщо це не зменшує його ефективності. Значна частина людства вже відмовилася від смертної кари. Це було абсолютно немислимо кілька сотень років тому. У кам’яному віці основний метод примусу взагалі був простий і прямолінійний – кийком по голові і жодних проблем! Поки тебе самого такою ж дубиною не примусять. Сьогодні замість одного потужного удару ми використовуємо десятки і сотні м’яких, майже непомітних поштовхів і дотиків. Пара слів, тоненька стрічечка, що перегороджує дорогу, кольорова лампочка в світлофорі, яскрава картинка в журналі впливають на наші думки та вчинки, тонко підлаштовуючи нашу поведінку під вимоги та бажання інших людей. Тим самим відповідаємо і ми.

Цілком логічно припустити, що в майбутньому ми продовжимо рухатися в тому самому напрямку. Методи примусу стануть ще м’якшими і тоншими, але їх буде більше і застосовуватися вони будуть частіше і ширше. З цього припущення випливають два важливі висновки. По-перше, сумарний ефект від цих впливів буде сильнішим, ніж від епізодичних ударів кийком. Відомо, що закону дотримуються суворіше в тих країнах, де цілком реально отримати штраф за кинутий повз урну папірець, а не в тих, де регулярно влаштовують показові страти. По-друге, сумарна шкода свободі і благополуччю людини від них буде меншою. Адже, якщо коригувальний вплив застосовується лише від випадку до випадку, доводиться пропорційно збільшувати його силу, що призводить до підвищеного ризику побічних ефектів. Очевидно, що тисяча дрібних штрафів травмує менше, ніж куля в потилицю. Крім того, сильні й нечасті впливи легко контролювати невеликій групі людей і використовувати в злочинних цілях, що чудово ілюструє будь-який диктаторський режим або потік інформаційних помиїв у телевізорі. У цій книзі ми проаналізували вектор розвитку суспільства. Ми, як нам здається, виокремили ключовий фактор, який визначав умови існування тієї чи іншої суспільної формації. Ми дослідили сьогоднішній день, припустили завтрашній і уявили собі післязавтрашній. Ця книжка присвячена обґрунтуванню того, що суспільство рано чи пізно прийде до нової суспільної формації, яка виросла на принципах масового співробітництва. Це призведе до цікавого ефекту – повної взаємної прозорості. Ми назвали цей передбачуваний суспільний лад майбутнього реконізмом, від англійського слова “reckon” – підраховувати, враховувати, вважати, розглядати, мати думку. Ми вважаємо, що основним методом самоорганізації та ухвалення колективних рішень стане безперервне врахування думок усіх компетентних і зацікавлених осіб замість створення ієрархічних структур, рішення в яких ухвалює тільки верхівка. Технічно такий облік здійсненний за умови загальної інформатизації та інформаційної прозорості.

У принципі, загальноприйняту сьогодні республіканську форму правління можна вважати зародковою, примітивною формою реконізму, коли облік проводять раз на кілька років, коло питань, які вирішуються цим обліком, дуже обмежене, а для ухвалення остаточного рішення використовують примітивний метод підрахунку більшості рівноцінних голосів. При цьому 99% усіх рішень, як і раніше, ухвалює ієрархічна верхівка нібито від нашого імені. Якщо застосовувати замість дитсадівської арифметики і ручного заповнення бюлетенів сучасні комп’ютерні мережі та алгоритми, що враховують безліч чинників, які впливають на силу голосу, робити це безперервно і повсюдно, то від посередників в особі політиків і бюрократів можна буде відмовитися майже повністю. Прописані в більшості конституцій світу слова про те, що єдиним джерелом влади в країні є народ, перестануть бути просто словами.Необхідність прозорості в такій моделі управління суспільством випливає з продемонстрованого вище розпорошення методів примусу. Адже щоб примусовий вплив був ефективним, треба знати, де, коли і як впливати. Коли інструменти примусу в руках тисяч людей, а не одного “всезнаючого” вождя або царя, кожному з цих тисяч потрібна інформація. І що повнішою і точнішою вона буде, то тоншим, нешкідливішим і гуманнішим буде вплив. Будь-який секрет можна розкрити, і той, хто його розкриє, матиме монополію на деякі способи впливу. А де монополія – там і зловживання. Приховуючи занадто багато, ми віддаємо важіль впливу в руки структур, яким ми, взагалі-то кажучи, не дуже довіряємо – спецслужб і корпорацій. І водночас блокуємо можливості взаємного контролю та координації між нами і такими самими людьми. Ми відчужені один від одного і при цьому відкриті й беззахисні перед чиновниками та бюрократами.

Саме тому загальна інформатизація часто сприймається нами як загроза. Однак просте заперечення всього нового і потенційно небезпечного не може бути ефективним. Чинячи опір будь-яким спробам збору та використання персональних даних, закриваючись від зовнішнього світу анонімністю та шифруванням, ми завдаємо собі безліч незручностей. Більшість послідовників “піратських партій” і анонімних кібер-активістів критикують спроби заблокувати розповсюдження будь-якої інформації державою або “копірастами” і водночас вибудовують такі ж захисні бастіони навколо себе. Несправедливу і потенційно небезпечну асиметрію інформаційної прозорості на користь політичних і комерційних еліт вони хочуть розвернути у свій бік. Хоча логічніше було б її знищити повністю. Сучасний правлячий клас хоче безплатно отримувати від нас будь-яку інформацію, але при цьому не поспішає ділитися з нами тим, що має сам. Однак бажання “скачати безплатно” все що завгодно, від останнього голлівудського блокбастера до цілком секретних документів, залишаючись при цьому анонімними і невловимими, виглядає як інфантильне бажання “забрати й поділити”. Асиметрія в можливостях доступу до нашої персональної інформації має бути усунута. Повна прозорість передбачає прозорість взаємну. Складні системи не можуть працювати без зворотного зв’язку. Необхідно контролювати тих, хто контролює, інакше вони перетворяться на “Великого Брата”. Але в жодному разі не можна самим залишатися непідконтрольними і безвідповідальними. Раб і господар – дві сторони однієї медалі. Раб не стане вільним, просто помінявшись із господарем місцями. Свобода передбачає взаємні поступки і зобов’язання, а не можливість безкарно плювати на голови колишніх панів. Без цієї взаємності розвиток інформаційних технологій може призвести тільки до тоталітаризму і нелюдської антиутопії.

Ви розповідаєте про себе все у Фейсбуці. За вашими запитами в інтернеті можна дізнатися, що ви шукаєте. Легко визначити, які програми ви дивитеся, і які книжки та фільми завантажуєте. Можна прочитати всі ваші любовні есемески і прослухати всі ваші розмови (не тільки телефонні). У кеші зберігаються всі ваші коментарі. Телефон передає ваше місцезнаходження. За базами даних можна дізнатися, який ваш контейнер із Китаю застряг на розмитненні і що ви не сплатили дві квитанції за перевищення швидкості. Всюдисущі камери спостереження і програми розпізнавання облич у натовпі. Усі ваші вподобання, від політичних до релігійних як на долоні… і так далі, аж до вашої колекції порно і плям на вашому одязі.

Звичайно, це лякає. Великий Брат стежить за тобою. Усе під контролем. Ти і тварюка тремтяча, і права не маєш. Ти абсолютно відкритий, беззахисний і прозорий тією самою набоковською прозорістю. Причому якщо в “Запрошенні на страту” у головного героя хоча б була якась подоба вибору: “З ранніх років, дивом зметикувавши небезпеку, Цинциннат пильно витончувався в тому, щоб приховати деяку свою особливість. Чужих променів не пропускаючи, справляючи дивовижне враження самотньої темної перешкоди в цьому світі прозорих одна для одної душ, він навчився все-таки прикидатися протяжним… але насправді Цинциннат непроникний”, то ти навіть такого права позбавлений. Якщо потрібно буде – з космосу знайдуть. Здається, є три стратегії в цій ситуації:

• Контролювати все. Ні байта повз. Ні слова зайвого. Усі розмови шифруються. Тільки псевдоніми і динамічний айпі. Їхні копита не залишають слідів.
• Жити абсолютно відкрито. Говорити тільки правду. Чесній людині нема чого приховувати. Зрештою, це просто справа звички. Зовсім недавно неможливо було на людях показати голе коліно.
• Не звертати на це жодної уваги. Хто я такий і кому цікаве моє життя?

Але, розмірковуючи про жахи прийдешньої відкритості, не можна забувати і про безсумнівні плюси. Наприклад, що, як нам, здається, абсолютно недооцінюється – з’являться речі набагато важливіші за гроші. Це буде репутація.

Відкритість дає вам унікальну можливість зробити вибір – до якого вчителя віддати дитину, або якого лікаря лікувати батьків. Про кожного фахівця можна буде прочитати думку людей, які з ним стикалися. Жодної анонімності – я, пенсіонерка Зоя Іванівна Чистякова, лікувалася в такого-то лікаря з таким-то діагнозом. Ось аналізи, ось результати лікування. Низький уклін йому. І такі речі будуть дуже дорого коштувати. За зворотним зв’язком ухвалюватимуть рішення про компетенцію співробітників. Аж до звільнення і заборони на професію у важких випадках… І будь-який чиновник десять разів подумає, перш ніж натякнути на хабар або посилати людину за ще однією непотрібною довідкою. Фактично світ перетвориться на велике село, де всі один одного прекрасно знають – ось це прекрасний тесля, тільки завдаток не давай – у запій піде, а ось від цього краще триматися подалі. За свободи вибору репутація стане важливішою за гроші.

І першими абсолютно прозорими стануть політики і чиновники. Занадто висока їхня відповідальність.

Словосполучення “повна прозорість” має на увазі загальність і цілісність інформаційного поля, а не його абсолютність і тотальність. Зовсім необов’язково встановлювати відеокамери в спальнях і туалетах, імплантувати в мозок передавачі та наносити на лоб штрихкоди. Ступінь прозорості та обліку має бути достатнім для впевненого відстеження ідентичності та репутації людини, безперешкодного проведення повсякденних трансакцій і не більше того. Сьогоднішнє інформаційне середовище – каламутне і непрозоре, з невеликими острівцями прозорості у вигляді окремих спільнот або баз даних, слабо пов’язаних одна з одною. Повна прозорість означає зворотну ситуацію – середовище загалом прозоре, але в ньому цілком можуть існувати повністю або частково непрозорі місця, аби тільки вони не порушували цілісність прозорого простору, не ізолювали його окремі ділянки одна від одної. Те саме можна сказати і про “повну” децентралізацію. І з технічного, і з політико-економічного боку тотальна децентралізація не тільки не потрібна, а й не ефективна. Найкраще працюють гібридні моделі. Але ми вважаємо, що провідну роль відіграватимуть саме децентралізовані структури, а ієрархічні – мають доповнювати їх і прикривати їхні слабкі місця. Поки що частіше буває навпаки. Подібно до того, як індустріалізація не знищила повністю сільське господарство, а інформаційне суспільство не відмовилося від промисловості, реконізм не припускає абсолютної горизонтальності в усьому. Він лише підкреслює, що горизонтальні зв’язки стануть основною і найхарактернішою рисою майбутнього суспільства.

Досі концепції “ноосфери” або “глобального мозку” носили метафоричний або навіть містично-релігійний характер. Ми вважаємо, що вже в найближчому майбутньому ноосфера стане цілком реальним і конкретним об’єктом. Матеріальною основою її будуть комп’ютери, об’єднані в глобальну мережу. Головною відмінністю такої мережі від сьогоднішнього Інтернету буде цілісність, заснована на відкритих стандартах і децентралізованих технологіях. Поки що Інтернет складається з безлічі клаптиків, абияк зшитих один з одним. Один з авторів не полінувався і підрахував кількість своїх акаунтів на різних сайтах, платіжних системах, форумах тощо. Сімдесят вісім! Але ж є ще десятки інформаційних систем і баз даних, слабо або взагалі ніяк не пов’язаних з інтернетом – банківських, державних, муніципальних і комерційних. Зазирніть у свій гаманець: кожна дисконтна і платіжна картка – частина такої системи. Кожен документ, від паспорта до останньої довідки з ЖЕКу, – теж. Процес об’єднання таких систем уже розпочався, так, в інтернеті дедалі ширше використовують автентифікацію за допомогою OpenID, коли один “головний” акаунт дає змогу входити на різні сайти, не створюючи додаткових паролів і облікових записів. Більшість успішних проєктів із модернізації державного або муніципального апарату передбачали об’єднання та стандартизацію інформаційних систем. Естонія – один зі світових лідерів у такій модернізації – використовує децентралізовану систему “X-Road” для уніфікації доступу до розрізнених державних і приватних баз даних. Коли такий підхід стане загальноприйнятим, цілком можна буде говорити про ноосферу як про повсякденну реальність, а не як про філософську ідею.

У концепції реконізму кожен зможе знайти своє:

• анархісти – ліквідацію держави і закону, що суперечить звичаю,
• тоталітаристи – втілення ідейної єдності суспільства,
• монархісти – реалізацію ідеї чистого лідерства і згуртування людей заради спільної мети, позбавлену бруду і корупції,
• неомарксисти – використання концепції відчуження і суспільного несвідомого,
• соціалісти – реальну можливість планувати економіку, тобто, в ряді випадків, точно визначати попит до виробництва товару,
• капіталісти – повну свободу підприємництва та ідею залежності ваги голосу від внеску,
• шанувальники Платона – ідею прозорості та підзвітності політичних еліт,
• прихильники ідеї відкритого суспільства Поппера – його крайню форму, “абстрактне суспільство”,
• лібертаріанці – працездатний механізм відмови суспільства від насильства, оскільки просто насильство стає невигідним, а насильство з боку держави – непотрібним,
• любителі кібер-панку – всеосяжну комп’ютерну модель реальності, електронну державу і матрицю Вільяма Гібсона, а не братів Вачовскі,
• демократи – справжнє народовладдя і втілення ідеалів класичного періоду Стародавньої Греції,
• республіканці – дієвий інструмент уникнення диктатури більшості,
• працівники спецслужб – втілення мрії про тотальний контроль і “Великого Брата” (і доведення її до абсурду),
• комуністи – лад, у якому відсутні гроші в тому сенсі, в якому вони є зараз,
• антиглобалісти – шлях до децентралізації,
• глобалісти – ідеї, що об’єднують світ,
• любителі теорії змови – чергову гримасу світової закуліси. (“Давид” Мікеланджело на обкладинці за задумом авторів символізує відкритість, перемогу простого хлопця з народу над агресивним мілітаристом-Голіафом і подальшу кар’єру цього хлопця в ролі мудрого і справедливого царя. Але хто знає, що їм може спасти на думку? Адже Давид – єврей!)

Реконізм можна розглядати як певну соціологічну сингулярність, коли, як написано вище, прихильники різних політичних поглядів отримують те, що хотіли, – “все в одному”.

• * * *У розділі “Від стада до держави” ми виклали історію соціальної еволюції суспільства і показали, що зміна суспільного устрою завжди відбувалася після того, як оформлювався новий ключовий ресурс, який давав змогу управляти й підкоряти. Такими ресурсами свого часу були сила, земля і капітал.

У розділі “Інформація як ключовий ресурс” описано ключовий ресурс сучасного світу – інформацію та основні способи, за допомогою яких влада використовує асиметричність інформації у своїх цілях. Розділ “Захід інформізму” розповідає про те, як владна еліта поступово втрачає контроль над інформацією, про вікіфікацію економіки і про катастрофічні наслідки гіперцентралізації. Ми показуємо загальну тенденцію розвитку і доходимо висновку про перехід до нового суспільного укладу – реконізму, що ґрунтується на вікіфікації економіки і влади, прозорості та репутації.

Розділ “Технічна база реконізму” присвячено матеріальному підґрунтю реконізму – інформаційним технологіям і комп’ютерним мережам. У ньому показано, що сучасний рівень розвитку IT дає змогу створити інформаційну систему, досить потужну і всеосяжну, щоб слугувати фундаментом для нового суспільного ладу, і запропоновано можливі підходи до реалізації такої системи.У розділі “Децентралізація” ми описали способи децентралізованого управління та прийняття рішень, які можуть бути не менш ефективними, ніж рішення централізовані, але без їхніх недоліків. Ми розглянули можливість децентралізації багатьох функцій держави, розповіли про те, як може бути децентралізована фінансова система і як емісією грошей у вигляді прав вимоги може займатися будь-хто.

У розділі “Суспільство” ми уявили, яким буде суспільство і мораль майбутнього, що стане зі злочинністю, цензурою, політикою, національною ідеєю і якою буде нова правляча еліта. Доповнили ми свою роботу Додатком, де ми розповіли про “цеглинки”, що вже є у теперішньому часі і можуть лягти в основу реконізму. Якщо, читаючи книжку, вам здасться, що автори втратили відчуття реальності – відкрийте додаток. Іноді дійсність перевершує навіть найбуйніші фантазії.