Рок дає царства рабам, доставляє полоненим тріумфи.
Втім, щасливчик такий рідше за білу ворону буваєЮвенал
Навіщо взагалі дві статі? У математиці є такий метод доказу, який називається “від протилежного”. Тобто, для доведення правильності тези, намагаються довести правильність протилежної тези і, якщо очевидно, що протилежне не має сенсу, то початкову тезу вважають правильною.
Тому, уявімо собі світ, у якому існує всього одна стать. Такий світ можна і не уявляти. Більшість бактерій, що розмножуються поділом, позбавлені проблем, пов’язаних із тим, як вийти заміж. Тому бактерії здатні розмножуватися швидко, займаючи собою весь доступний їм простір у найкоротші терміни. Під час поділу бактерії інформація про те, який вигляд має мати бактерія, чим харчуватися, від чого і як захищатися, як перетравлювати ті чи інші поживні речовини, передається копіюванням. Під час копіювання можливі помилки, але бактерія влаштована настільки просто і розмножується настільки швидко, що помилки копіювання не заважають, загалом, наступному поколінню бактерій. Тому бактерії не витрачають свою енергію на утримання серйозної системи захисту від помилок. Краще встигнути зайві пару разів розділитися перед тим, як тебе вб’є навколишній світ, ніж померти з усвідомленням того, що твій розподіл пройшов без помилок.
У більш складних організмів швидкість розмноження набагато менша, а ресурсів, які потрібні для створення наступного покоління потомства, необхідно значно більше. У цьому випадку, помилкове копіювання набагато важче компенсувати швидкістю розмноження. Тому у складних багатоклітинних організмів існує потужний захист від помилок копіювання. Він спрацьовує на всіх етапах від зачаття до народження живої істоти і більшість викиднів у ссавців пов’язана з тим, що ще не народжений нащадок не проходить черговий “іспит” на якість.
Наявність систем захисту дає змогу з досить великою ймовірністю народити потомство і без помилок скопіювати всю інформацію, потрібну для росту і життєдіяльності організму.
Також важливо, що складні організми потребують більше часу для дорослішання – стану, коли новий організм здатний розмножуватися. Виходить, що “захищеність копіювання” разом із повільною швидкістю розмноження призводять до того, що живі істоти не будуть здатні якимось чином адаптуватися до змін довкілля і вимруть, не пристосувавшись до нового. Але світ змінюється. Змінюється клімат, їжа, захисні механізми жертв і атакувальні стратегії хижаків. Відкриваються нові екологічні ніші і закриваються старі. У цих умовах усі організми, які не знайшли способу, з одного боку, зберегти надійність копіювання, а з іншого – забезпечити власну мінливість, вимерли. А вижили, розмножилися і переважають на Землі зараз ті істоти, які винайшли такий вид розмноження, коли для виробництва нащадка інформація береться від двох предків.
Як це працює? Коли, в результаті все тих же випадкових помилок копіювання, з’являється нова ознака, яка, а) не заважає особині вижити й дожити до дорослого стану і б) дає змогу створити потомство в парі з іншою особиною свого виду, то ця ознака поширюється популяцією як хвороба. Якби пташка-хохлушка обзавелася червоним чубчиком замість синього і розмножувалася б безстатевим розмноженням, то червоний чубчик був би тільки у її нащадків. А ось якщо для розмноження була б потрібна ще одна пташка-хохлушка, то червоний чубчик був би і в нащадків самої цієї пташки, і в нащадків її статевого партнера. А в наступному поколінні червоний чубчик був би у всіх онуків пташки-хохлушки, тобто в нащадків не тільки дітей цієї пташки, а й дітей її сватів.
Ознаки, тобто гени, передаються трохи складніше, і буде виходити так, що в деяких нащадків червоний чубчик буде, в деяких ні, але сама “червонохохолковість” згодом стане звичним атрибутом пташки-хохлушки, і в далеких нащадків червоний чубчик уже з’являтиметься нібито сам собою, успадкований від дідуся чи прадідуся, коли тато чи мама, при цьому, цілком собі синьохохолкові.
Так і в людей, скажімо, колір очей. Цілком звично зараз зустріти серед нас людей із блакитними очима, проте перша людина з таким кольором очей з’явилася всього-то 6-10 тисяч років тому. Тобто, максимум за 10 000 років, ознака блакитних очей, результат мутації в гені HERC2, через яку в носіїв такого гена знижено вироблення меланіну в райдужній оболонці ока, поширилася від першого предка на практично все населення планети Земля.
Якби люди розмножувалися безстатево, то блакитні очі були б тільки в нащадків однієї єдиної людини. При статевому розмноженні блакитні очі з’являються як у нащадків першої блакитноокої людини, так і в нащадків усього подружжя всіх поколінь. І, якщо раптом завтра у світі з’явиться якась хвороба або станеться якийсь катаклізм, унаслідок якого виживуть тільки блакитноокі, то саме статеве розмноження дасть людству змогу зберегти свою чисельність на достатньому для подальшого розвитку рівні, а шанс вижити матимуть нащадки не тільки того найдавнішого блакитноокого предка.
Але світ настільки суворий, що завтра можуть знадобитися, скажімо, одночасно і блакитноокі, і коротконогі. І саме статеве розмноження забезпечує настільки велике розмаїття індивідів, що одночасно і коротконогі, і блакитноокі обов’язково знайдуться. У бактерій же все трохи гірше з цим. Саме тому культура бактерій практично нездатна виробити стійкість одночасно до двох антибіотиків, бо не можна собі уявити “сина” двох бактерій одночасно, одна з яких випадково виробила стійкість до антибіотика А, а друга – до Б.
Тобто, наявність двох статей забезпечує складним організмам одночасно як і стійкість, так і мінливість, необхідну, щоб пристосуватися до постійно мінливого світу.
Саме тому, кожен з нас – унікальний. Взагалі неможливо собі уявити “середню людину”, адже окрім зовнішніх ознак, існує безліч таких, які не впливають на зовнішність. Це і особливості травлення, і стійкість до тих чи інших хвороб, і групи крові, які, до речі, є слідами боротьби людства з давніми хворобами та виробленням стійкості, тобто, антитіл до них. Ми всі – винятки з правил. І на тлі кожного з нас, руді, або, наприклад, гомосексуалісти, є більшою групою людей, ніж та, представниками якої є власне ми.
Природа любить винятки. Винятки і відхилення від якоїсь уявної норми – запорука виживання та інструмент сліпого намацування правильного рішення у світі, повному нових загроз. Адже, якби трапилася якась напасть, у “не стандартної” істоти буде більше шансів на виживання, ніж у “стандартної”. Зрозуміло, якщо ця “нестандартність” буде корисна в нових обставинах. Мало того, якби всі представники якогось виду живих істот були б абсолютно однаковими, то рано чи пізно знайшлися б обставини, які призвели б до вимирання всього виду. Можливо, на зорі біологічної еволюції існували “стандартні” види тварин, але вони просто вимерли. Природа зберегла тільки ті види живих істот, які старанно підтримували всередині себе мінливість і нестандартність.
Природа – сліпий конструктор. Вона просто перебирає варіанти і, в більшості випадків, “нестандартність” не є поліпшенням. Вона або заважає, або ніяк не впливає на життя живої істоти. А часто бувають варіанти, які роблять краще в чомусь одному, але псують життя в чомусь іншому. Наприклад, підвищена стійкість до глистів, за їх відсутності, призводить до алергічної бронхіальної астми. Тобто, люди, які “навчилися” боротися з глистами, у яких імунна система виявилася настільки чутливою, щоб розпізнавати нового ворога, водночас отримали “в подарунок” і алергію. Адже, коли глистів у кишківнику немає, їхні яйця не розносяться кровотоком, а продукти життєдіяльності не отруюють господаря, то імунна система нічим не зайнята і починає “нападати” на уявні загрози. Чи було вміння боротися з глистами хорошим придбанням? Зрозуміло, так, до того, як з’явилася медицина. Тому схильність до алергічної астми успішно поширилася серед усього людства.
Але хто визначає, хороша якась конкретна “нестандартність” чи погана? Визначення “хорошості” відбувається механічно. Якщо особина дожила до статевої зрілості, змогла злягтися, а результат злиття яйцеклітини і сперматозоїда призвів до появи нового потомства, то “нестандартність” придатна і вона передається в наступне покоління. Риба, яка плаває “нестандартно” швидше за інших риб, вочевидь, краще метатиме ікру і ухилятиметься від хижаків, ніж її ровесниці. Риба, яка “нестандартно” навчилася виживати в переохолодженій воді, знайде для себе новий корм там, де її родичі навіть не плавають. Будь-яка “нестандартність” збільшує шанси на розмноження там, де вона виявляється корисною властивістю. Адже, скажімо, швидкісне плавання може бути досягнуто за рахунок прискореного обміну речовин і підвищеної потреби в їжі. Тоді, в тих водах, у яких мало їжі, вміння плавати швидко буде тільки шкодити. А вміння витримувати переохолодження вимагає вироблення організмом якихось спеціальних речовин-антифризів, що не дають замерзнути крові. Вироблення цих речовин потребує затрат ресурсів, тобто, вироблятиметься за рахунок жертви якимось іншим важливим аспектом життєдіяльності риби. Скажімо, якістю її зору.
Не ми судимо про те, яка “нестандартність” хороша, а яка ні. Суддя цьому час і еволюція. Ми просто маємо розуміти, що немає однакових людей і немає однакових підходів, придатних для кожної людини. Немає фактів, які описують усіх абсолютно людей. Немає однакових підходів до душі кожної людини. Водночас можна виробити правила, що полегшують взаємодію з більшістю людей, розуміючи, при цьому, що є винятки.
Стереоскопічне кіно розраховане на не косооких людей із двома очима. Турнікети в метро розраховані на правшів. Світлофори – на тих, хто відрізняє червоний від зеленого. Безглуздо вигадувати стратегії поведінки на сексуальному ринку, розраховані на винятки. Так, є винятки. Є спадкові принци (чоловік 50 на 7 мільярдів населення), є олігархи (ще тисяч 5), є просто “невисокий, кучерявий, спортивний, випускник мехмату, з почуттям гумору, симпатичний і не зануда” – це все винятки. Винятком є все, що становить менше 1% від усього населення. Тому дівчата, які шукають заміжжя, скажімо, саме з тим, у кого є Бентлі, прирікають себе на невдачу. Зрозуміло, хтось виходить заміж за господарів Бентлі. Але це – лотерея, а не результат використання продуманої стратегії по виходу заміж. При цьому, ніхто не заважає очікувати на виграш у лотерею, і водночас продовжувати робити правильні речі, не розраховуючи на винятки, а працюючи в рамках правил, придатних для більшості.
Хоч би які теорії використовували для вироблення оптимальної поведінки на сексуальному ринку, фактор удачі або невдачі настільки бентежно значний, що успіху часто домагаються не ті, хто робив щось морально і правильно, а ті, кому пощастило. Секрет такого везіння в тому ж, у чому і секрет виграшу в лотерею – як мінімум треба купувати лотерейні квитки. Є два способи будувати собі майбутнє. Перший: Сидіти на березі моря і чекати, коли запливе в бухту корабель з Червоними Вітрилами або, в іншому варіанті, коли прискаче Чарівний Принц на білому коні і розбудить своїм поцілунком. І другий: активно використовувати знання, вміло керувати інстинктами, робити правильні вчинки, грамотно маніпулювати, обачливо діяти, пробувати, перебирати, дивитися варіанти, не боятися ризикувати. Адже невдачі на сексуальному ринку не коштують нам нічого, крім часу, витраченого на спробу, а удачі дають нам колосальні вигоди. Ця книжка на допомогу тим, хто хоче діяти і пробувати не навмання, а розумно розуміючи, яка активність дасть більше шансів на удачу. Варто продовжувати визирати в бухту, чи не з’явилися Червоні Вітрила, чи, покинувши Кришталеву труну, залишити в ній розтяжку з дзвіночками, про всяк випадок. Адже ніхто не каже, що не варто вірити в чудеса і винятки. Потрібно тільки збільшувати свої шанси на появу дива. Зрештою, кожен із нас, за своєю природою, – виняток із правил. Треба просто не сильно розраховувати на диво, а робити правильні речі. І тоді, що цікаво, диво прийде і це буде вже успіхом, а не сліпою удачею.
